Охота

Охота

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.

Охота, ти, ж. Охота, желаніе, удовольствіе. І до діла не я, до роботи не я, — з хлопцями погулять — то ж охота моя. Грин. III. 356. Як попоробиш до поту, то й їстимеш в охоту. Посл. Волч. у.
2) Охота. Взяв його (хорта) з собою да й пішов на охоту. Рудч.
3) Охотничьи собаки. Сів на коня, забрав свою охоту і поїхав. Рудч. Ск. І. 123.
4) Охотою. Добровольно. Охотою пішов у москалі. Ум. Охо́тонька.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974.

ОХОТА 1, и, жін.
1. Бажання, прагнення або схильність до чого-небудь. Без охоти нема роботи (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 81); Василину розібрала горілка. На неї найшла охота до танців (Нечуй-Левицький, II, 1956, 55); Хто з нас не чув про Дон-Кіхота З померклих рицарських віків, Якого вабила охота Боротись проти вітряків? (Микола М. Тарновський, З далекої дороги, 1961, 320).
В охоту: а) з задоволенням. Як попоробиш до поту, то їстимеш в охоту (Словник Грінченка); б) хочеться; По [своїй (добрій)] охоті; [Своєю] охотою — добровільно, за власним бажанням. Товари є речі і тому беззахисні перед людиною. Коли вони не йдуть по своїй охоті, вона може застосувати силу, тобто взяти їх (Карл Маркс, Капітал, т. I, кн. I, 1952, 89); [Зінька:] По своїй волі пішла я за Самрося? Хіба по добрій охоті зв'язала з ним свою руку? (Марко Кропивницький, II, 1958, 36); [Сестра Мархва:] А я як у черниці поступала? Хіба я охотою йшла? Батько віддали (Панас Мирний, V, 1955, 66).
2. у знач. присудка, кому, з інфін., розм. Є бажання, хочеться. [Іван:] Може, вам, тітко, потанцювати? [Морозиха:] Танцюй, коли охота! (Марко Кропивницький, I, 1958, 81); Кому охота зв'язуватись з Гаркушею та його компанією? (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 40); — Люди вік прожили [на хуторі]. Прощатися з рідним гніздом кому охота? (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 174).
Охота тобі (вам, йому і т. ін.), з інфін. — чого, навіщо, яка рація. — І охота тобі, брате-Чіпко, з ними, [панами] лаятись? (Панас Мирний, II, 1954, 283); Поволі опанував себе Кулик. Махнув рукою — мовляв, охота ж тобі про таке згадувати (Семен Журахович, Дорога.., 1948, 7).
3. с. г. Період тічки, прагнення до парування у самиць. Тічка у свиней триває 3—4 доби, охота ж настає приблизно через добу після прояву перших ознак тічки (Свинарство, 1956, 129). ОХОТА 2, и, жін., розм., рідко.
1. Те саме, що полювання. Поперед охоти зайця не лови (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 179); В усіх споминах про Леніна-мисливця підкреслюється передовсім, що охота завжди була для нього засобом спілкування з людьми (Максим Рильський, Веч. розмови, 1964, 217).
2. заст. Собаки, ловчі птахи і т. ін., необхідні для шукання або переслідування і ловів звірів чи птахів, а також люди, що беруть участь у цьому шуканні або переслідуванні. Сів на коня, забрав свою охоту й поїхав (Словник Грінченка).

Синоніми

1. охо́та (до чого, з інфін.) - схильність, звичайно не постійна, робити що-небудь, займатися чим-небудь у той чи інший час

• бажа́ння (чого, з інфін, і без додатка)
• на́стрій (з інфін., перев. з запереченням, у знач. предик.) охота, бажання робити що-небудь, займатися чимсь.
• схоті́нка (рідше) те саме, що бажа́ння.

2. охота

• ловецтво
• мисливство
• польовання

Цитати української літератури з використанням слова "охота"

1. "— Не кожному й охота телющитись." (Стельмах Ярослав Михайлович - "Митькозавр із Юрківки, або Химера лісового озера")
2. "Часом вони на забавку людям вигадують комічні сюрпризи, і, загалом сказавши, вони ладні встругнуть смішну штучку на кожному місці й кожного часу, де й коли їм припаде охота." (Нечуй-Левицький Іван Семенович - "Українські гумористи та штукарі")
3. "У хлопців пропала відразу всяка охота здавати „ікзамент”" (Багряний Іван Павлович - "Рука")
4. "— І охота тобі, брате Чіпко, з ними лаятись?" (Мирний Панас - "Хіба ревуть воли, як ясла повні")
5. "— Після того, як мої яничари погуляли серед кизилбашів, у тих пропала охота бунтувати, єдине, до чого вони тепер здатні: шити отакі вбрання." (Загребельний Павло Архипович - "Роксолана")