Червоно

Червоно, нар. Красно. Сонечко за гору пада, блищить вода червоно. МВ. ІI. 75. Присл. до черво́ний 1. [Олеся:] Як сонечко червоно заходить, певно, на дощ (Кроп., II, 1958, 332); Сонце зайшло вже. Весь небосхил червоно пломенів (Головко, II, 1957, 641); На селі де-не-де червоно світились вікна, а за селом… тяглися чорною стрічкою виноградники (Коцюб., І, 1955, 265); // у знач. присудк. сл. Сонце саме сідало; у хаті червоно-червоно… (Мирний, III, 1954, 65).