Локшити

Локши́ти

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.

ЛОКШИ́ТИ, шу́, ши́ш, недок., перех., розм. Сікти, рубати на дрібні частини, шматки. [Шрам:] Що ж, що рука утята? І цурпалком недобитків локшитиму!.. (Стар., Вибр., 1959, 482); Як назбігалося людей!.. Давай локшити вовка (Ів., Укр.. казки, 1950, 14).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.

1) Рѣзать на мелкіе куски.
2) Бить; рубить.

Синоніми

Локши́ти (розм.) ударяючи чимось гострим, розділяти на дрібні частинки, шматки
1.руба́ти
2.дрібно сі́кти
3.кришити

Приклади вживання

1.Осатанівши від скаженого скруту, з нелюдською силою стали локшити ці леви все, що їх оточало (М. Старицький)
2.Як зашумить низове товариство, То й закиплять думки, як в казані: Той зватиме татар локшити, другий До Польщі знов почне всіх навертать (Л. Старицька-Черняхівська)
3.Всі роз’ярились через міру; По-сербськи величали віру; Хто чим попав, то тим локшив. Піднявся писк, стогнання, охи, Враг на врага скакав, мов блохи, Кусався, гриз, щипав, душив. (Котляревський)
4.Коробилась душа Енея, Що Турн троянців так локшив; Стогнав жалчіше Прометея, Бо був од рани єлє жив. (Котляревський)
5.Летить оп’ять врагів локшити, Летить троянців ободрити, Роздуть в них храбрости огонь. (Котляревський)