Цірчок

Цірчо́к, -чка, м. = Цвірку́н. Вх. Уг. 274.

Сучасні словники

Те саме, що і ЦВІРКУ́Н, а́, ч. Комаха підряду прямокрилих, яка тертям крил створює тріскучі звуки. Благаю бога, щоб світало, Мов волі, світу сонця жду. Цвіркун замовкне; зорю б’ють (Шевч., II, 1963, 66); Тихо-тихо в хаті. Чути лише цвіркуна за комином (Морд., І, 1958, 204); Незабаром з дупла показався чорний цвіркун, на ввесь рот позіхаючи та ногою голову почухуючи (Мирний, IV, 1955, 302); // Польова комаха цієї родини; коник. В урочистій тиші чулось лиш бухання моря та срібне, мелодійне цвірінькання південного цвіркуна (Коцюб., І, 1955, 293); Шелестіло колосся, й стомлено співали цвіркуни (Донч., IV, 1957, 256); Під вербами співають польові цвіркуни (Кучер, Трудна любов, 1960, 57); Дорослий [степовий] цвіркун пошкоджує тютюн, бавовник, льон, пшеницю, жито, кукурудзу, овочеві культури, горох, сочевицю, квасолю тощо (Шкідн. і хвор.. рослин, 1956, 109); *Образно. — Ей ти, цвіркун! — гукнув він одному з них [стражників] (Гончар, Таврія, 1952, 95); *У порівн. — Це вишкварка, а не Оникій! Побіг, неначе його хтось впік гарячим залізом. Нацвірчав повний садок, як цвіркун (Н.-Лев., IV, 1956, 199); Розгомонівся Савка один на ввесь коридор, як цвіркун у порожній хаті (Вас., Вибр., 1950, 113).

Ілюстрації

x140px

x140px