Чудернацький

ЧУДЕРНА́ЦЬКИЙ, а, е.

1. Власт. чудакові; дивний, дивацький. — Кажуть мені, нібито я в останній час стала чудна, навіть чудернацька (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 238); Колись навіть один пан, гостюючи у Лісовських, записував дещицю з його, Терентія, голосу. Чудернацький був пан, дивак та й годі (Михайло Стельмах, I, 1962, 48).

2. Незвичайний за формою, змістом; химерний, вигадливий. — Гляньте на цього гіганта, — показав Бунч на чудернацьке дерево з покрученим стовбуром (Юрій Бедзик, Вогонь.., 1960, 159); Фашистський літак зробив чудернацький стрибок, задер хвіст і полетів прямісінька в болото (Олекса Десняк, Опов., 1951, 94); І що в нього за натура така чудернацька — все зроблене здається легким і простим (Вадим Собко, Звичайне життя, 1957, 14). Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 373.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Ілюстрації