Жлуктій

Жлуктій, -тія, м. Пьющій съ жадностью. Аф. 402. Ув. Жлуктіяка.

Сучасні словники

Жлуктій - той, хто жлекче.

ЖЛУ́КТИТИ, кчу, ктиш і рідше ЖЛУКТА́ТИ, жлукчу, жлукчеш, недок., перех., вульг. Пожадливо й багато пити. [Єгер:] Аби наша хіть, то будемо горілку пити, каву жлуктити хоч до рана, так як той подорожній (Леся Українка, IV, 1954, 227); Жлуктав [Семен] з горя горілку, мов корова воду, — пропивав навіть останню свою одежину (Петро Козланюк, На переломі, 1947, 33); Микола той чай жлуктить, як віл (Микола Рудь, Гомін.., 1959, 74).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 537.

Ілюстрації