Товкачик

Товкачик, товкачичок, -чка, м. Ум. отъ товкач.

Сучасні словники

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда

ТОВКА́Ч, а, чол.

1. Товстий дерев'яний стрижень, ударами, натискуванням якого ущільнюють яку-небудь масу або подрібнюють, розтирають що-небудь. Біля рукавів, звідки сиплеться крупчатка, стоять чоловіки і, не кваплячись, товкачами туго набивають мішки (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 30); При звичайному способі квашення капусту обов'язково трамбують, поки не виступить сік. Роблять це товкачами з довгими ручками (Колгоспник України, 8, 1957, 37); Тоді помічники його беруть дубовий товкач, довго розтирають суміш [селітри, вугільного порошку і сірки], потім пересипають її під прес (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 427); За відсутності спеціальних виноробних плододробарок подрібнення можна провадити в міцних дерев'яних діжках дерев'яними товкачами (Садівництво і ягідництво, 1957, 291); * У порівняннях. Стара почала вмовляти: останься та й останься, бо жалувала мене, що я їй щиро робила, не лінувалась й слухняна була, — от як той товкач: що мені загадають, те й зроблю (Марко Вовчок, I, 1955, 18); // Заокруглений на кінці стрижень, яким товчуть, розтирають що-небудь у ступі, ступці. — Жарти жартами, а я, їй-богу, трохи чи не правду кажу, що не знайдете ні товкача, ні ковганки, бо ці київські ледащиці не затовкують салом борщу (Нечуй-Левицький, I, 1956, 602); // Спеціально оброблений камінь, яким товчуть, розтирають що-небудь. Ми в чотири руки хапали кам'яний товкач і доти водили ним з притиском по плиті, доки під гладким каменем чути було хоч одно зернятко нерозтовченої та нерозмеленої фарби (Іван Франко, IV, 1950, 211).

2. перен., розм. Нерозумна людина; дурень. «Та й дурень ти який, як бачу!» — На те мені він [сват] відказав, — «Як хочеш, то й тебе, товкачу, Я поведу на той базар» (Панас Мирний, V, 1955, 285).

Ілюстрації