Жебрати
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 18:00, 11 грудня 2022; Drvasilieva.fpmv22 (обговорення • внесок)
Жебрати, -раю, -єш, гл. = Жебрувати. ЖЕ́БРАТИ, аю, аєш, недок.
1. неперех. Просити милостиню; жебрачити, жебрувати; старцювати. Гринько Книш зачав жебрати тоді, як хата йому згоріла (Март., Тв., 1954, 374); — А цей, другий, документ дає тобі право жебрати по всій волості (Стельмах, Хліб.., 1959, 220).
2. перех. і неперех. Надокучливо випрошувати що-небудь у когось. [Неофіт-раб:] І я ще маю жебрати одежі отій своїй з біди гулящій жінці (Л. Укр., II, 1951, 230); [Зінька:] Перед ким я скорилася, жебрала, у ногах лазила? — Перед катом своїм!.. (Кроп., II, 1958, 71).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 517.
Же́брати, раю, єш, гл. = Жебрувати.
