Двійко

Двійко, чис. Ум. отъ двоє. І їх лиш тільки двійко було. Федьк. Грин. І. 203.

Сучасні словники

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 218. ДВІ́ЙКО, невідм., числ. кільк., збірн., розм. Те саме, що двоє. Коло стіни стоять двійко дівчаток (Степан Васильченко, Вибр., 1954, 129); Перед ним.. відчайдушно танцювали двійко циганчат: хлопчик і дівчинка (Олесь Гончар, I, 1954, 9).

Ілюстрації

Див. також

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 218.

Джерела та література

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 218. https://www.google.com.ua/search?biw=1093&bih=486&tbm=isch&sa=1&ei=onLfW6LuPMOQsAH32rfwCQ&q=%D0%94%D0%B2%D0%BE%D1%94&oq=%D0%94%D0%B2%D0%BE%D1%94&gs_l=img.3..0j0i30k1l6j0i24k1l3.29936.31145.0.31631.13.7.0.0.0.0.213.699.0j3j1.4.0....0...1c.1.64.img..11.1.105....0.HaxXVqQVzbw#imgrc=cUQgCvjJy1Vj0M: https://www.youtube.com/watch?v=OBUEF5Ja81U