Докір

Докір, -кору, м. Укоръ, укоризна. Докір тому, хто при лихові вдається до шинку. Ном. № 922. Докором серця не вражає. В словах її почувся докір. Левиц. Пов. 69.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ДО́КІ́Р, -кору, чол. Висловлене кому-небудь або передане в інший спосіб звинувачення в чомусь, незадоволення чимось і т. ін. Грицьків докір дуже вразив Чіпку (Панас Мирний, II, 1954, 172); В її очах і радість, і докір (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 362); Валя густо почервоніла і з невисловленим докором глянула на Цимбала (Семен Журахович, Звич. турботи, 1960, 103).

Морфологія терміну

З формальної точки зору сучасне слово докір є типовим дієслівним іменником, тобто утворене від дієслова докоряти. В свою чергу дієслово докоряти утворене із архаїчного дієслова корити з додаванням префікса до, що означає часову підлеглість до дії.

Синоніми

1.ДОРІКА́ННЯ 2.ЗА́КИД 3.ПОПРІКА́ННЯ 4.ДОКО́РА 5.КАРТА́ННЯ 6.ПЕРЕКО́РИ 7.ПРИПА́РКА 8.НАГА́НА

Ілюстрації

Джерела та література

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 352.

Зовнішні посилання

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)