Лютий

Лютий, -а, -е. 1) Свирѣпый, суровый, жестокій, лютый. Збери всіх лютих змій, збери, роспитай, котора люта. Чуб. І. 122. Лютий звір. Мет. 15. Ой боїться ж воно да лютої зіми. Мет. 149. Лютий ворог. Шевч. 256. Люте горе. Шевч. 44. Не бачив кінця моїй лютій муці. Стор. МПр. 40. 2) Крѣпкій (о табакѣ). Лютий тютюн (у гуцуловъ). Шух. І. 36. 3) Февраль (назв. мѣсяца).

Сучасні словники

1. Хижий, кровожерний, злий (про звіра, тварину). — І що воно за звірюка? — думав він.. — А люте, мабуть?.. Лютіше вовка!.. (Панас Мирний, 1,1949, 170); Мали вони трьох хлопців, працювали скопом, рано прокидались і рано лягали, а на ніч випускали на вали лютих псів (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 20); / Який виражає хижість. Приснився я собі самому У дебрі голосно-німій. Я йшов у пралісі густому Під лютий ляск гримучих змій (Максим Рильський, III, 1961, 292); // Безжалісно жорстокий, нещадний (про людину). — Веселися, лютий кате, Проклятий! проклятий! (Тарас Шевченко, I, 1963, 249); — Чи ти запаніла, розлучнице люта, влізши до моєї хати, що сидиш, мов княгиня, закопиливши губу? (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 72); На кілька років залишати Орисю з лютою мачухою ніяк не хотілось (Андрій Головко, II, 1957, 515); // Який виражає або в якому виявляється жорстокість, нещадність. Люті очі [Грегора] блищали, неначе в звіра (Нечуй-Левицький, III, 1956, 276); Через ворота вони [Степан з дукачем] схопилися в люті обійми, підважуючи один одного, перетискаючи тіло і дерево (Михайло Стельмах, II, 1962, 11); // Доведений до розлюченості, гніву; дуже сердитий. Параска вернулася з ломакою в руках. Люта — вона кинулась на сина (Панас Мирний, IV, 1955, 116); Семенові страшно навіть було дивитися на нього. Отаким лютим і водночас розгубленим він іще ніколи не бачив його в житті (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 65); // Який виражає розлюченість, гнів. В свічаді відбивалися заплакані очі, розтріпане волосся, лютий, непритомний погляд і щоки червоні від сліз та гніву (Леся Українка, III, 1952, 540); Іван підійшов до пана й спідлоба блиснув лютими очима (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 26).

2. Який приносить надзвичайно тяжкі страждання, муки. І мене в неволі лютій Інколи згадайте (Тарас Шевченко, I, 1951, 379); — Найгірша для мене ся люта година! Не любить мене чарівниця-дівчина! (Леся Українка, I, 1951, 111); Навік минуло врем'я люте, З плечей упав тягар століть (Максим Рильський, III, 1961, 99); // Надзвичайно сильний і невимовно тяжкий. На віку Всі люде бачать лихо, сину. Але такого, мій єдиний, Такого лютого ніхто, Ніхто і здалека не бачив, Як я, лукавий (Тарас Шевченко, II, 1963, 270); Стугоніла, розвиваючись од лютого болю, голова (Михайло Стельмах, II, 1962, 180).

3. Надзвичайної сили вияву (про мороз, негоду тощо). — Зима люта! — вимовила. — Куди ви мене женете? (Марко Вовчок, II, 1955, 272); Зима тисяча дев'ятсот двадцять четвертого року була сніжна й дуже сувора. Люті морози доходили краю й не попускали (Олександр Довженко, I, 1958, 471); Все те жере огонь, то своїм широким, лютим полум'ям, то своїми гострими язиками — лиже (Панас Мирний, I, 1949, 309); І крізь вогонь, крізь бурю люту, йдучи до світлої мети, достойним сином їхнім [батьків] бути і, як вони, перемогти (Володимир Сосюра, II, 1958, 486).

4. розм. Сповнений самозабуття; повний, цілковитий (про чиюсь відданість певній справі тощо). Нащо всі дива світу, .. якщо це їй, його ясочці, уже не потрібне? Нащо, нарешті, він сам, ..і його праця тяжка, і його люта відданість ділу? (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 306).