Безум

Безум, -му, м. Безуміе. К. МХ. 41.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

БЕ́ЗУМ, чол.р. - безумець; те саме, що безумство. Вживання у літературі:

• Та землю не скорив одеську, Життям торгуючи людським, Ні туполобий Антонеску, Ні фюрер в безумі гидкім (Максим Рильський, II, 1956, 284);
• [Мефістофель:] Його думки на безум хворі, Ширяють десь в непевній далині (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 14).
• В чім, в чім тобі помогти, ти, безуме якийсь? (Іван Франко, III, 1950, 173).

Синонімічний словник української мови

БЕ́ЗУМ поет. - необдумані, необачні дії, що суперечать вимогам розуму; відсутність, втрата здорового глузду, психічний розлад. Вживання у літературі:

• Це ж спокій - плисти за водою. Це ж безум - жити навмання (Є. Плужник);
• Ви безум розірвали на лахміття. (Зеров Микола Костянтинович);

Синоніми

БЕЗУ́МСТВО, БЕЗРОЗСУ́ДСТВО, БОЖЕВІ́ЛЛЯ, ШАЛЕ́НСТВО, НАВІЖЕ́НСТВО, ШАЛ

Ілюстрації

• 
• 
• 

Джерела

1. Академічний тлумачний словник (1970—1980)
2. Всесвітній словник української мови