Колокіл
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 20:57, 23 листопада 2021; Avblaha.il21 (обговорення • внесок)
Колокіл, -ко́лу, м. 1) Колоколъ. Он чия ж тут беседа тут вечеряє весела? Бийте коли, все колоколи, колоколи кованії у нас гості проханії. ХС. VII. 425. 2) Звонокъ на шеѣ коровы, козы. Вх. Зн. 27. Ум. Колокілок.
Сучасні словники
Дзвін (староцерк.-слов. ка́мпанъ — від грец. καμπάνα < лат. campana), заст. колокі́л[1] (прасл. *kolkolъ) — ударний музичний, а також сигнальний підвісний інструмент, часто зі сталі чи бронзи, у формі порожнистої, зрізаної знизу груші, в якій підвішений ударник (било, язик, діал. бо́вкало). У деяких дзвонів рухається било, в інших — у рух приводиться саме тіло. Існують і дзвони з молоточками — карильйони.
Ілюстрації
Медіа
Див. також
