Вуй
Вуй, вуя, м. Дядя. Желех. Ум. Вуйко. См. Стрий, дядько.
Зміст
Сучасні словники
Дядько по материнській лінії.
Святослав не хотел против вуя своего Изяслава воевать, но, опасаясь стрыя Святослава, не смел от него отстать. ◆ С ними же Добрыня, вуй Владимиров, и Анастас, взяв от великаго князя позволение и для помоги бояр знатных со служители. В. Н. Татищев, «История российская в семи томах. Том второй», 1750 г. ◆ Владимир сам, прияв престол киевский, пребывал в Киеве, а в Новград определил перваго наместника вуя своего Добрыню. В. Н. Татищев, «История российская в семи томах. Том второй», 1750 г.
Слово, уживане на заході Україні щодо брата матері. Слово «вуй» є загальнослов'янським — схожі слова існують в інших мовах, близькоспоріднених з українською: дав.-рус. оуи, уи, заст. рос. уй, пол. wuj, wujek, болг. уйко, вуйко, вуйчо[4], хорв. ujak, мак. вујко[5], серб. у̏јац, ујак/ujac, uјak, словен. ȗjǝc, чеськ. ujес, словац. ujес, ujo, н.-луж. huj (а також hujk — «дядько», «двоюрідний брат»). Праслов'янську форму реконструюють як *ujь.
В інших індоєвропейських мовах також можна знайти співзвучні слова: лат. avus («дід») і avunkulus («дядько»), лит. avýnas, дав.-прусськ. awis, що разом з прасл. *ujь походять від пра-і.є. *əṷ-io-s, суфіксального утворення від кореня *ōu- / *əṷ- / *ū-, який також присутній у дав.-ірл. аuе («онука»), давн.в-нім. ôheim, нім. Oheim, Ohm («дядько»)[6][7]
Російський історик А. Л. Нікітін[ru] припускає, що внаслідок хибного тлумачення словосполучень з літописів ко воуи, ко воуемь («до вуїв», тобто до «рідні по матері») виник етнонім «ковуї». На думку науковця, такого народу насправді ніколи не існувало, а фрагмент и тако отрядиша Володимѣра, брата свое, по вѣжѣ с торкы и с кооуи и с берендеи и с печенѣгы, а сами поидоша къ Треполю слід розуміти, що разом з торками, берендеями і печенігами в поході брали участь «чорні клобуки», що могли мати якісь родинні зв'язки з князем Володимиром Мстиславичем. Він наводить ще один фрагмент з літопису: Святославъ же повѣда Иванкови Гюргевичю... ...и половцемъ дикымъ, оуемъ своимъ, Тюнракови Осоулоуковичю и братоу его Камосѣ..., що може свідчити вживання цього терміна спорідненості щодо степових народів, з яких руські князі іноді брали собі дружин[10].
Ву́йко, вуй — слово, уживане на заході Україні щодо брата матері. Замінює слово «дядько» (як член родини чи якись незнайомий чоловік) або пан. Цей термін родичівства засвідчений не тільки на території України; так В. Даль зазначає в своєму словнику (який містить лексикографічний матеріал з всіх східнослов'янських мов): «вуй» або «уй» — «дядько по матері», «материн брат»[3]. Традиція походить з часів, принаймні, Київської Русі.Вікіпедія
Етимологія
Слово «вуй» є загальнослов'янським — схожі слова існують в інших мовах, близькоспоріднених з українською: дав.-рус. оуи, уи, заст. рос. уй, пол. wuj, wujek, болг. уйко, вуйко, вуйчо[4], хорв. ujak, мак. вујко[5], серб. у̏јац, ујак/ujac, uјak, словен. ȗjǝc, чеськ. ujес, словац. ujес, ujo, н.-луж. huj (а також hujk — «дядько», «двоюрідний брат»). Праслов'янську форму реконструюють як *ujь.
В інших індоєвропейських мовах також можна знайти співзвучні слова: лат. avus («дід») і avunkulus («дядько»), лит. avýnas, дав.-прусськ. awis, що разом з прасл. *ujь походять від пра-і.є. *əṷ-io-s, суфіксального утворення від кореня *ōu- / *əṷ- / *ū-, який також присутній у дав.-ірл. аuе («онука»), давн.в-нім. ôheim, нім. Oheim, Ohm («дядько»)
Вживання
Може вживатися у таких значеннях:
- Дядько по матері, материн брат;
- Чоловік материної сестри;
П*ро старшого віком чоловіка (звичайно при шанобливому звертанні). Аналог до літературного «пане»;
- «Ведмідь» (переносне). У такому значенні вживається у гуцулів на Закарпатті;
- Як жартівливе прізвисько західних українців (здебільшого на території Наддніпрянської України), які дотримуються звичаю по-різному називати братів батька, матері, на відміну від представників решти території сучасної України, де цей звичай майже зник.
Ілюстрації
|
|
Медіа
Див. також
Згадується у літописах:
Святослав не хотів проти вуя свого Ізяслава воювати, але, побоюючись стрия Святослава, не смів від нього відстати.
Володимир сам, прийнявши престол київський, перебував у Києві, а в Новград визначив першого намісника вуя свого Добриню.
З ними ж Добриня, вуй Володимирів, і Анастас, взявши від Великого князя дозвіл і для допоможи бояр знатних зі служителі.
Ні, донько! — обізвався її вуйко помиряючо…, мов вибачаючи свою сестріницю за її жорстокість. (Ольга Кобилянська)
Цікаві факти:
Російський історик А. Л. Нікітін[ru] припускає, що внаслідок хибного тлумачення словосполучень з літописів ко воуи, ко воуемь («до вуїв», тобто до «рідні по матері») виник етнонім «ковуї». На думку науковця, такого народу насправді ніколи не існувало, а фрагмент и тако отрядиша Володимѣра, брата свое, по вѣжѣ с торкы и с кооуи и с берендеи и с печенѣгы, а сами поидоша къ Треполю слід розуміти, що разом з торками, берендеями і печенігами в поході брали участь «чорні клобуки», що могли мати якісь родинні зв'язки з князем Володимиром Мстиславичем. Він наводить ще один фрагмент з літопису: Святославъ же повѣда Иванкови Гюргевичю... ...и половцемъ дикымъ, оуемъ своимъ, Тюнракови Осоулоуковичю и братоу его Камосѣ..., що може свідчити вживання цього терміна спорідненості щодо степових народів, з яких руські князі іноді брали собі дружин
Джерела та література
https://uk.wikipedia.org/wiki/Вуйко
https://ru.wiktionary.org/wiki/вуй
Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г. — 632 с.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 121.
Словник української мови в 11 томах
