Зчарувати

Зчарува́ти, -рую, -єш, гл. Околдовать. Треба брата зчарувати. Гол. І. 207. Вона ж мене зчарувала. Рудан. І. 18.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ЗЧАРУВАТИ, ую, уєш, док., перех., розм. Те саме, що зачарувати. Скривдили бідного сироту вороженьки лихії, бодай їм долі не було. Дання якесь дали парубкові, вчарували, а тепер знущаються! (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 25); — Пам'ятаю, як у гаю Ти своїм чудовим співом Зчарував усю громаду (Леся Українка, I, 1951, 371); Артисти ми — сьогодні в клубі грою Зчаруєм наших друзів-глядачів, А завтра там, на луках, за горою Почуєте за трактором наш спів (Павло Усенко, Листя.., 1956, 34).

Інфінітив зчарува́ти

 	однина 	множина

Наказовий спосіб 1 особа зчару́ймо 2 особа зчару́й зчару́йте МАЙБУТНІЙ ЧАС 1 особа зчару́ю зчару́ємо, зчару́єм 2 особа зчару́єш зчару́єте 3 особа зчару́є зчару́ють МИНУЛИЙ ЧАС чол.р. зчарува́в зчарува́ли жін.р. зчарува́ла сер.р. зчарува́ло Активний дієприкметник

Пасивний дієприкметник зчаро́ваний Безособова форма зчаро́вано Дієприслівник зчарува́вши

Ілюстрації

Зовнішні посилання

{{subst:Шаблон:Словник Грінченка і сучасність|підрозділ=Інститут філології}}