Гичка

Гичка, -ки, ж. 1) Листва на огородныхъ растеніяхъ, ботва. Цибулина гичка. Гн. II. 101. 2) Бумажная или шерстяная нитка навязываемая на руку, какъ симпатическое средство отъ ревматизма. Харьк. 3) Качань кукурузы безъ зеренъ. Угор. 4) Верхняя часть завязаннаго мѣшка выше перевязи. 5) Иронич.: волосы. Ухопив його за гичку. Ум. Гичечка.

Сучасні словники

Академічний тлумачний словник

ГИ́ЧКА, и, жін.

1. Стебло та листя перев. коренеплодів та бульбоплодів; бадилля, ботвина. Кублилася дрібною гичкою жовтогаряча морква (Панас Мирний, IV, 1955, 205); Дівчата підбирали викопані буряки і, обрізавши на них гичку, складали в купи (Олесь Донченко, VI, 1957, 324); Плануємо засилосувати понад 3000 центнерів гички цукрових буряків (Колгоспник України 9, 1956, 26)

2. перен., розм. Верхня частина зав'язаного мішка, вузла. Хвать [баба] вузла на гичку! І, немов той акробат, Дряпалась на пічки (Степан Олійник, Вибр., 1959, 231).

3. діал. Грива [Куць:] Я їм коня притяг за гичку в стайню (Леся Українка, III, 1952, 251)

4. діал. Росток, паросток на коренеплодах. Перебирала [Катерина] кожну картоплину; з гичками відкладала на насіння, а почорнілі — на харч (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 48).

Академічний тлумачний словник

Ілюстрації

[[Зображення:|x140px]]

[[Зображення:|x140px]]

Медіа

В теге EmbedVideo отуствует обязательный параметр.

Джерела та література

Академічний тлумачний словник