Злотечко

Зло́течко, -ка, с. Ум. отъ злото.

Сучасні словники

Словник української мови

Злото, -та, с. 1) Золото. Привезе мені віночок з чистого злота. Чуб. V. 207. А в чім теє дитя? — У сріблі та в злоті. Чуб. III. 39. 2) Ласкательное названіе любимаго человѣка. Ой вийду я за ворота, — нема мого злота, тільки стоїть той нескреба, що мені не треба. Мет. 38. Ум. злітце, зло́течко. Грин. III. 13. Зробив ворітця із щирого злітця. Чуб. III. 295. ЗОЛОТО, а, сер.

Золото Хімічний елемент, благородний метал жовтого кольору, гнучкий, тягучий і ковкий. Із нор золото виносять, Щоб пельку залити Неситому!.. То каторжні (Тарас Шевченко, I, 1951, 244); Хрести на церкві горіли, неплче вилиті з щирого золота (Нечуй-Левицький, III, 1956, 317); — Я ж свердлувальником був, — доводив він. — Візьміть мене, не пошкодуєте! Я вам золото знайду в тайзі... (Олесь Донченко, II, 1956, 21); * Образно. Знов зацвітуть лани широкі гарячим золотом пшениць (Володимир Сосюра, II, 1958, 197); * У порівняннях. — Хай тобі, дитинко, буде все і з землі, і з води, і з роси, щоб ти був, мов золото, ясний, наче весна, красний, мов хліб, добрий (Михайло Стельмах, I, 1962, 6); // перен. Про золотисте забарвлення чого-небудь. Ліс, повитий срібноперим димом, В синяві, у золоті, в іржі — Ніби осінь пензлем невидимим В небі розписала вітражі (Максим Рильський, III, 1961, 323).

ЗЛОТО, а, сер., заст., поет. Золото (у 1 знач.). О, Грузіє! В твоїх-бо горах Ще стільки злота і срібла! (Павло Тичина, II, 1957, 74); Ломи, січи Каміння, злото добувай! (Микола Чернявський, Поезії, 1959, 69); * Образно. І поки вітер грав злотом її волосся, ..ся жінка оповідала своє життя (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 294).

Ілюстрації