Сидьма

Си́дьма, нар. Сидя. Він був сидьма тоді, як нас покликали, сидів, а не лежав. Екат. у.

Зміст

1 Сучасні словники
2 Ілюстрації
3 Медіа
4 Іншими мовами
5 Див. також
6 Джерела та література
7 Зовнішні посилання

Сучасні словники

Сидьма — те саме, що Сиднем сидіти (див. сидень). Коли не блукав [хлопчик] десь за коровою в лісі чи з гусьми на пастівнику, то сидьма сидів у кузні (Петро Колесник, Терен.., 1959, 8); Сімейство в Березняка велике, зима настала, сиділи сидьма в хаті (Іван Ле, Ю. Кудря, 1956, 266); * Образно. Джамбул! Він ще застав аж ті часи кріпосницької Росії, коли література сидьма сиділа в великосвітських салонах (Павло Тичина, III, 1957, 66); Сімейство в Березняка велике, — зима настала, сиділи сидьма в хаті (Іван Ле, Вибрані новели, 1939, стор. 148); Хлопчик тягся до нього, як соняшник до сонця, і коли не блукав десь за коровою в лісі чи гусьми на пастівнику, — то сидьма сидів у кузні (Колесник, Терен на шляху, 1959, стор. 8); Азовчанки називають старим хріном чоловіків своїх — тих, які сидьма сидять дома і тільки бурчать та ревнують (Рудь, Гомін до схід сонця, 1959, стор. 10).

[1] Академічний тлумачний словник української мови

СИ́ДЬМА, присл., розм. Те саме, що сидячи. Підступивши до тих, що працювали сидьма в кутку, і помітивши серед них Данька та Валерика, дівчинка раптом відсахнулась назад (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 112).