Особливий

Особливий, -а, -е = Особий.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ОСОБЛИ́ВИЙ, а, е.

1. Який чимось виділяється серед інших, не такий, як інші, не схожий на інші; незвичайний, винятковий. Місцевість надзвичайно гарна, а ярмарок особливий, якого я ніколи не бачив (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 308); Пісня в житті нашого народу має особливе, виняткове значення й місце (Юрій Яновський, V, 1959, 179); Нічого особливого він поки що не вигадав. Просто навчився економніше використовувати робочі години (Дмитро Ткач, Плем'я.., 1961, 121);/
// Характерний лише для певного предмета, явища, певної особи і т. ін.; своєрідний, специфічний. В крамниці було повно люду; високі й кремезні руснаки гомоніли прудко, з особливим акцентом, так що незвикле вухо не могло зразу вхопити суть розмови (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 253); Завіса підіймається, в залу віє холодом сцени, старими фарбами й тим особливим запахом куліс, що завше є незмінний у кожному театрі (Юрій Яновський, II, 1959, 19); І кожен рух батьків — особливий, і кожне слово батькове — як заповіт (Андрій Головко, II, 1957, 391);
// Який відзначається більшою, ніж звичайно, мірою свого вияву. На початку жовтня прийшла в Раїм оказія. Сюди вона приходила разів три-чотири на рік, тому дожидали її з особливим нетерпінням (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 290); Він з особливою увагою розглядав маленьку степову станцію (Петро Панч, Синів.., 1959, 3); Санька приймала гостя з особливою пошаною: заставила Сергія зарізати півня і цілий вечір пекла, варила і смажила (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 157).

2. Який має спеціальне завдання, призначення.

Словник української мови за редакцією Б.Д .Грінченка

Особливий, -а, -е. = особий.

УКРЛІТ.ORG_Cловник

ОСОБЛИ́ВИЙ, а, е. 1. Який чимось виділяється серед інших, не такий, як інші, не схожий на інші; незвичайний, винятковий. Місцевість надзвичайно гарна, а ярмарок особливий, якого я ніколи не бачив (Коцюб., III, 1956, 308); Пісня в житті нашого народу має особливе, виняткове значення й місце (Ю. Янов., V, 1959, 179); Нічого особливого він поки що не вигадав. Просто навчився економніше використовувати робочі години (Ткач, Плем’я.., 1961, 121);
// Характерний лише для певного предмета, явища, певної особи і т. ін.; своєрідний, специфічний. В крамниці було повно люду; високі й кремезні руснаки гомоніли прудко, з особливим акцентом, так що незвикле вухо не могло зразу вхопити суть розмови (Коцюб., І, 1955, 253); Завіса підіймається, в залу віє холодом сцени, старими фарбами й тим особливим запахом куліс, що завше є незмінний у кожному театрі (Ю. Янов., II, 1959, 19); І кожен рух батьків — особливий, і кожне слово батькове — як заповіт (Головко, II, 1957, 391);
// Який відзначається більшою, ніж звичайно, мірою свого вияву. На початку жовтня прийшла в Раїм оказія. Сюди вона приходила разів три-чотири на рік, тому дожидали її з особливим нетерпінням (Тулуб, В степу.., 1964, 290); Він з особливою увагою розглядав маленьку степову станцію (Панч, Синів.., 1959, 3); Санька приймала гостя з особливою пошаною: заставила Сергія зарізати півня і цілий вечір пекла, варила і смажила (Тют., Вир, 1964, 157).

Іноземні словники

Словари и энциклопедии на Академике

ОСОБЛИВИЙ, -а, -е.

1) Який чимось вирізняється з-поміж інших, не такий, як інші, не схожий на інші; незвичайний, винятковий. || Характерний лише для певного предмета, явища, певної особи і т. ін.; своєрідний, специфічний. || Який відзначається більшою, ніж звичайно, мірою свого вияву.

2) Який має спеціальне завдання, призначення. Особливий відділ.

Ілюстрації