Пупчик
ПУ́ПЧИК, а, чол.
1. Зменш.-пестл. до пуп. Алебастрова, з очима кольору небесної блакиті лялька, коли їй легенько потиснути пупчика, соромливо пищала (Яків Качура, II, 1958, 384).
2. діал. Пуп'янок. — Поберіться навесні.., будуть уже лілеї виганяти білі стрункі пупчики вгору (Ольга Кобилянська, III, 1956, 268).
Зміст
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках
ПУП, а, чол. Круглий рубець посередині живота, який залишається на місці відпадіння пуповини. — Яка ж я баба? Хіба я вам пупа різала? — сказала зобижена Ярина (Нечуй-Левицький, II, 1956, 58); Малий Никола, з роздертою пазухою аж геть понижче пупа, бігав поміж люди (Лесь Мартович, Тв., 1954, 87); Ми уміємо й гуртом працювати. Недарма у нас кажуть: — Де людей купа, не болить біля пупа! (Андрій Головко, II, 1957, 501); Дивляться вечірком люди — трясця тобі в пуп! — Лупатий в німецькому мундирі на шкапині чвалає (Олександр Ковінька, Кутя.., 1960, 66); * У порівняннях. Посинів, як той пуп (Номис, 1864, № 654); Вскочив [Пилинко] у хату, як пуп, синій, зубами цокоче (Панас Мирний, IV, 1955, 288).
Академічний тлумачний словник (1970-1980)
ПУПЧИК - див. пупчик ПУП - див. пуп
Ілюстрації
 |
 |
Медіа
Див. також
Джерела та література
Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 390.
