Схороняти

Схороняти, -няю, -єш, сов. в. схоронити, -ню́, -ниш, гл. = Ховати, сховати. А вже твою милу схоронили. Мет. 99. 1. Зберігати, тримати що-небудь доброму стані; намагатися залишити незмінним, не давати пропасти, вникнути. Схороняє військовий музей подарунок за нашу відвагу (Микола Упеник, Вірші.., 1957, 104); В Закарпатті, за давнім законом гір, людина повинна схороняти в лісах урочисту тишу (Олександр Ільченко, Вибр., 1948, 31); // від чого. Оберігати, захищати кого-, що-небудь від чогось. Прилетіли орли. Так зраділи, Коли побачили, що діти їхні живими зосталися; нагодували вони їх, а потім і питають бабу: — Чи не відомо вам, бабусю, хто це наших діток схоронив від вогняного дощу? (Українські народні казки, 1951, 115); Якось зійшлись дерева на віче велике обирати собі водія. Та такого, щоб і господарем був серед них.., і од напасті схоронив (Петро Колесник, Терен.., 1959, 381); // Містити, зберігати в чомусь. Кров стару століттями нащадок У гудзуватих жилах схороняв (Микола Бажан, Вибр., 1936, 18).

2. Ховати щось від інших у якому-небудь місці. Розрита могила. Чого вони там шукали? Що там схоронили Старі батьки? (Тарас Шевченко, I, 1963, 222); Здати в архів... поховати цебто. Це значить, що архівщики [архіваріуси] поставлять на папці свій номер і назавжди схоронять від людських очей (Віталій Логвиненко, Давні рани, 1961, 71); Він переселився на хутір, обріс вемелькою, грошенят на чорний день в землі схоронив (Михайло Стельмах, II, 1962, 107).

3. тільки док. Поховати кого-небудь. А вже твою милу схоронили (Словник Грінченка); Схоронили Луку на новім кладовищі, на тому місці, де колись була його нива (Юрій Мушкетик, Серце.., 1962, 54); Ватутіна могила. Тут прах його столиця схоронила... Проходять люди, б'ють йому чолом (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 289).