Зятів

Зятів, -тева, -ве. Зятевъ. Уже й христиться й молиться, що вирвалась із рук зятевих. Рудч. Ск. І. 181.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

1.Зять — термін свояцтва, чоловік дочки, сестри, зовиці[1]. Іншими словами, зять — чоловік по відношенню до сім'ї дружини: до її батьків (тестя та тещі), її брата (шурина), її сестри (своячки) і дружини останнього (невістки). Чоловік сестри в діалектах також може зватися швагер[2]. Зять, який постійно жив у домі батьків дружини, також називався приймаком.

Українське зять походить від прасл. *zętь, спорідненого з лит. žéntas («зять»), латис. znuots («зять», «свояк»), лат. gener («зять», звідки й фр. gendre, рум. ginere), грец. γνωτός («родич», «брат»), санскр. जाति, джаті («рід»), разом з якими виводиться з пра-і.є. *g'ent-, пов'язаного з коренем *g'en- («плодити», «родити», «знати»). Первісно означало — «приймак у роді чи в сім'ї, на відміну від брата й сина — постійних членів родини»[3]. Наявність слов'янського і балтійського [z] ([ʒ]), індійського [d͡ʒ] на місці [g] в інших індоєвропейських мовах пояснюється явищем сатемізації.

2.ЗЯТЬ, я, чол. Чоловік дочки. До своєї дочки Горпуші прийняв [Сучок] собі у прийми зятя (Борис Грінченко, II, 1963, 313); Цілий тиждень Микола запивав своє гірке бурлацтво і приходив додому п'яний. Дочка й зять зглядались між собою й мусили мовчати (Нечуй-Левицький, II, 1956, 258); До привітної господині хлопці один з-перед одного напрошувалися в зяті (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 180).

3. Сестрин чоловік. Сьогодні одібрав од сестри і зятя листи (Панас Мирний, V, 1955, 338); Жив [Прокіп] у сестри та зятя (Андрій Головко, I, 1957, 201).

4. Чоловік зовиці.

Ілюстрації