Курява

Курява, -ви, ж. 1) Пыль. Іде шляхом до Києва берлин шестернею... Опинився против старців курява лягає. Шевч. 89. У степу курява така, наче чия велика панщина почала віяти жито на току. ЗОЮР. І. 291. 2) Мятель, вьюга. Не велика курява, та багато людей губить. Ном. № 13842.

Сучасні словники

КУ́РЯВА, и, жін. Дрібні тверді частинки, що нависають у повітрі або осідають на поверхні чого-небудь. Берлин рушив, а Івася курява покрила... (Тарас Шевченко, I, 1963, 40); Я одітхнув вільніше, протер очі від куряви і оглянувся навкруги (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 136); Він і сам ще стидався свого нового стану, особливо перед товаришем, з яким змалку босими ногами толочив куряву по цілому Печерську (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 28); // Такі часточки, що вихорем крутяться в повітрі. Дивлюся — з поля щось біжить, Неначе бісова отара, Шумить, гуде і торохтить, А курява така, як хмара (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 187); Над вулицею стояла така густа курява, що, здавалося, порох знімався, але осідати на землю вже не встигав (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 246); // Дуже дрібні частки снігу, що носяться в повітрі. Гострий вітер зарум'янив її лиця, очі спустила вона вниз, захищаючи їх від дрібної снігової куряви (Іван Франко, VI, 1951, 264); І він поспішав, підіймаючи сипучі снігові скиби, аж біла курява вставала на його шляху (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 235).

Ілюстрації