Узголов’я
Узголо́в’я, -в’я, с. Изголовье. Вх. Зн. 73. Те місце (в горах), де кам’яна постіль мостилася крейдяний обвал, а на йому менший, як узголов’в. МВ. II. 159.
Зміст
Сучасні словники
УЗГОЛІ́В'Я, УЗГОЛО́В'Я, я, сер. Місце на постелі, куди лягають головою. Покотом сплять половчани, Ніч — і мов криниця без дна... Клонить обличчя кохане До узголів'я жона (Максим Рильський, II, 1960, 156); Ніщо не говорило про те, що тут хтось мешкав, бо на ліжках не видно було навіть подушок в узголів'ї (Павло Загребельний, Європа 45, 1959, 42); Він сягнув рукою на нічний столик, що стояв біля узголов'я його ліжка (Іван Франко, VI, 1951, 245);
// Взагалі будь-яке місце біля голови того, хто лежить де-небудь. Михайлина заметушилась по хаті, шукала склянку, яку вона перед цим поставила на вікні в узголів'ї хворої (Юрій Збанацький, Між.. людьми, 1955, 166); Сплакані і зів'ялені горем, стоять в узголов'ях домовин сім'ї полеглих (Юрій Мельничук, Коли кров.., 1960, 25); Звиваючись гнучким тілом, вона надривно голосила біля Василевого узголов'я (Михайло Стельмах, II, 1962, 10);
// Підвищення, яке намощується під голову для лежання, спання. Служники відв'язали від сідел ведмежі шкури й, укривши ними сіно, помостили узголів'я (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 407).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, 1979. — Стор. 406.
Ілюстрації
|
|
