Ярлик

1. іст. Грамота, письмовий указ хана Золотої Орди, що надавав право на управління окремими підлеглими їй областями або державами. Тверський великий князь Михайло Ярославич на початку XIV ст. дістав від татар ярлик на велике княжіння Владимирське (Історія СРСР, I, 1956, 98); — Предок того Халіля.. відвів коня ханові, і дав йому хан ярлик на нашу землю (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 320).

2. Наклейка на предметі, товарі із зазначенням назви, кількості, місця виготовлення, номера або інших відомостей; етикетка. На щепі, що привіз колгоспний садівник, Маленька дощечка при самім окоренку: Оповіщає всіх прив'язаний ярлик, Що сливу названо — Поліна Осипенко (Максим Рильський, Орл. сім'я, 1955, 39); На деяких пластинках ще були ярлики з комісійними цінами (Олесь Гончар, III, 1959, 273); Перекладач показав Мічуріну.. на обліплені безліччю ярликів чемодани й повів американців у двір (Олександр Довженко, Зачарована Десна, 1957, 175).

3. перен. Характеристика, що її дають за шаблоном, традицією, звичкою кому-, чому-небудь. ♦ Вішати (повісити, клеїти, наклеїти) ярлик на кого, кому — несправедливо звинувачувати когось у чому-небудь. Саме такі, як Сава Чалий, і допомагали шляхті наклеїти на гайдамаків ярлик розбійників і грабіжників (Народна творчість та етнографія, 2, 1967, 89).