Би

Би, сокращ. б. 1) Частица, прибавляемая къ слову для выраженіи условности: бы, бъ. Я ж би тую Україну кругом облітала. Нп. Дурним би назвали, од себе прогнали. Шевч. Як би він не лях, то не звав би ся Стасем. Литин. у. Би б. Былъ бы. Не рад би б ти моєму братіку, як би в гости прийшов? Рудч. Ск. І. 85. Би-м. Выражается условность въ 1-мъ лицѣ. Від чорта би-м ся відхрестив, а від тебе ні відхрещусь, ні відмолюсь. Ном. № 2806. Дала би-м білу ручку, та нема кому. Чуб. V. 1. Ой рада би-м, мій синоньку, листок написать. Федьк. І. 37. Также точно для 2-го лица ед. ч. — би-сь. Не волів би-сь, милий синку, йти з ягнятком на толоку. Федьк. Для 1-го лица мн. ч. би-сьмо: для 2-го лица мн. ч. би-сьте. 2) Сз. Дабы, что-бы. І над ним і коло него хрестик Божий пише, би уроки, би злі духи там не приступали. Федьк. І. 3.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Ілюстрації