Дзизнути
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 21:53, 5 листопада 2021; Amzavalniuk.uk19 (обговорення • внесок)
Дзизнути, -ну, -неш, гл. О полетѣ пули, камня: издать звукъ, свиснуть. Камінь поуз голову дзизнув. МВ. (О. 1862. I. 86.
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ДЗИЗНУТИ, ну, неш, док., розм.
1. неперех., Однокр. до дзизкати. Один камінь поуз голову дзизнув, а один у праве плече дав (Марко Вовчок, I, 1955, 159); Над вухом дзизнув.. комар (Григорій Епік, Тв., 1958, 372); Куля двизнула зовсім низько (Юрій Смолич, Реве та стогне.., 1960, 478).
2. перех., перен. Сильно ударити. Не знаю,.. як він дзизнув мене. Розкрив очі аж у медсанбаті (Антон Хижняк, Невгамовна, 1961, 173); З якою насолодою дзизнув би він оцього самозакоханого, підпилого, безжурного поліцая! (Павло Автомонов, Так народж. зорі, 1960, 134).
Ілюстрації
|
|
|
|
