Линути

Линути, -ну, -неш, гл. Политься, хлынуть. Як линув дощ. Черк. у. Линув на лоб йому води. Мкр. Г. 57. Горщик як брязне об піл, як линуть на мене помиї. Г. Барв. 225.

Линути, -ну, -неш, гл. 1) Летѣть. Линув сокіл з України. Мет. 376. Ангел линув, сльозу уронив. Чуб. III. 305. 2) Стремиться. А я дивлюся і серцем лину в темний садочок на Україну. Шевч. 403.

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ЛИ́НУТИ, ну, неш, недок., поет. 1. Плавно, легко летіти. Мандруємо вогким туманом назустріч сліпій сніговиці... Так линуть малим караваном у вирій запізнені птиці (Леся Українка, I, 1951, 309); Весна... На північ линуть гуси (Терень Масенко, Сорок.., 1957, 387); * Образно. Життя торкає серця струни чулі — і я на крилах пісні лину знов (Володимир Сосюра, Щастя.., 1962, 27);

// Рухатися вперед із великою швидкістю. У сні зайшов я в дивную долину. Було так ясно, тихо, легко в ній, Що бачилось мені: не йду, а лину (Іван Франко, XI, 1952, 291); Автомобіль линув проспектами й вулицями Петрограда (Юрій Смолич, Реве та стогне.., 1960, 305); — Чуєш, як сніг рипить? Це вершники — брати мої линуть мене виручати (Олександр Довженко, I, 1958, 59); Ідуть в Каховку пароплави, в Каховку линуть поїзди (Микола Терещенко, Правда, 1952, 81);

// Плавно пересуватися по воді, в повітрі тощо. По морю лине човник, як селех (Нечуй-Левицький, III, 1956, 314); Неначе дзеркало прозоре В обводі яснозолотім, Азовське відбивало море Хмарки, що линули над ним (Максим Рильський, III, 1961, 255); Спокійно линуть води Дніпра, ..тиша й спокій панують навкруг (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 87);

// Поширюватися в просторі (про звуки, запахи і т. ін.). Згори лине жайворонкова пісня (Панас Мирний, I, 1949, 125); Лине здалеку дівочий спів (Олександр Довженко, I, 1958, 96); З гарячою парою з кухні линув ніжний аромат тіста і варених ягід (Іван Сенченко, На Батиєвій горі, 1960, 32);

// перен. Ставати широко відомим; поширюватися (про відомості, славу і т. ін.). Заслужено линула по околишніх країнах слава про хоробрих русичів (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 367); Хай від міста до міста, з села до села Лине Партії слава, народу хвала! (Максим Рильський, I, 1956, 395); Скрізь про нашу жінку слава лине, Про радянську — скромну і просту (Іван Нехода, Дивлюсь.., 1949, 40).

2. перен. Пориватися, рватися до кого-, чого-небудь, кудись (серцем, думками і т. ін.). А я дивлюся... і серцем лину В темний садочок на Україну (Тарас Шевченко, II, 1953, 20); Потім — як же стало на хуторі сумно. Що не робить [Зінька], а вся думками на село так і лине (Андрій Головко, II, 1957, 26); Кожне дитя Мріями лине в широке життя! (Степан Олійник, Вибр., 1959, 174);

// Відчувати потяг до кого-, чого-небудь; горнутися (у 1 знач.). Батько був добрий, і мати нічого, Я до їх линула, як ні до кого (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 338); Малюки чомусь линуть до неї найбільше, їм з нею весело (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 221).

3. Минати, проходити (про час, події тощо). Тихо-тихо Дунай воду несе, Ще тихіше рік за роком лине (Іван Франко, XIII, 1954, 277); Роки линули, віки — 3 гір посипались піски (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 226); Швидко лине новорічна ніч (Вадим Собко, Матв. затока, 1962, 294); Люди поспішали на роботу, діти вибігали гуляти на подвір'я і вулиці, і життя линуло далі (Оксана Іваненко, Життя.., 1945, 27).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 487. ЛИНУ́ТИ, ну, неш, док., перех. і без додатка. Однокр. до лити. Галя вийшла на рундук, линула воду з кухля (Панас Мирний, I, 1949, 334); [Хведоська:] Як спитають мати, чого я так почервоніла, що я їм скажу? Хоч би хто линув на мене водою!.. (Марко Кропивницький, II, 1958, 54); Загуркотів грім, і на запилену землю линув дощ — буйний та теплий (Олександр Довженко, I, 1958, 95). Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 487.

Ілюстрації