Чортовиння

Чортовиння, -ня, с. 1) Чертовщина. Чарують усяким чортовинням. Г. Барв. 260. 2) Чортъ знаетъ что, дрянь. Я ж думала кавалір, аж то чортовиння. Чуб. V. 1180.

Сучасні словники

Орфографічний словник української мови

ЧОРТОВИ́ННЯ, я, сер., розм. 1. збірн. Чорти, дияволи, духи, біси, всяка нечиста сила. — Та на тебе не святі в церкві, а рогаті на тім світі тикатимуть вилами. — То вже їхнє діло, — пробурмотів Матвій, не дуже вірячи в усяке чортовиння: коли його в самій Синяві нема, то чого воно має бути на тім світі (Михайло Стельмах, I, 1962, 86); Плохий Йон так здивував Маріццу несподіваним протестом, що вона лиш розплющила свої чорні очі й кричала: — Сади, сади чортами, бо й без тебе не заведеться чортовиння в хаті... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 265). 2. перен. Щось незрозуміле або безглузде, недоладне. Се була шалена якась гонитва. Не людський біг, не панічна утеча, а чортовиння якесь (Гнат Хоткевич, II, 1966, 137); — Просто чортовиння якесь, — говорить він після паузи. — Вчені винаходять динаміт і роблять це ніби з добрими намірами; ..а потім на! — передають усе це в руки божевільному, ..який всі плоди людського генія повертає на війну (Олесь Гончар, Людина.., 1960, 308). ♦ Що за чортовиння! — уживається для вираження здивування. — Що за чортовиння! — сердився Андрій (Олександр Бойченко, Молодість, 1949, 24); — Коли? Чого ж я там був? — Таж хворі. — Хворий? Що за чортовиння! Не доберу, про що ви говорите! (Юрій Смолич, Прекрасні катастрофи, 1956, 73).