Симулякр
Симуля́кр (від лат. simulacrum — подоба, копія) — ключовий термін постмодерністської філософії, який означає зображення, копію того, чого насправді не існує. Жан Бодріар описує це явище, як «дійсність, яка приховує той факт, що її немає».
- 1 У класичній філософії
Симулякр(від лат. Simulacrum, Idola. Phantasma) - пoняття філософскоro дискypсу, введене в античній думці для характeристики поряд з образами-копіями речeй, таких образів, які далекі від подібності речей і виpaжaють душевний стан, фантазми, химери, фантоми, привиди; галюцинації, репрезентації снів, страхів, марення. Антична філософія виходила з пошуку відповідності образу або сутності (ейдос) речі або її зразку. Платон у «Софісті», пов'язуючи мистецтво з наслідуванням, говорить про два види наслідування: таке, що творить образи і таке, що створює примари - «фантазмічні» образи, які тільки здаються подібними до предметів. Поняття «симулякр» вперше застосував Платон. Для нього це — копія копій, що спотворює свій фантазмічний образ. Симулякр не має онтологічного статусу, а тому його засуджують як підробку. Симуляція уявлялась Платоном як безперервний процес, де кожен симулякр породжує групу нових.
- 2 Концепція симулякру за Бодрійяром
Західноєвропейськи філософи (Ж. Ліотар, Ж. Бодрійяр, Ж.Дерріда) пов'язують з терміном «постмодернізм» відчуття кінця ХХ століття, історії, сучасності, реальності, яка поступилася місцем симулятивній «гіперреальності» моделей, кодів, симулякрів. Ж.Бодрійяр у працях «Реквієм по масовим комунікаціям» (1972), «Символічний обмін та смерть» (1976), «Про спокусу» (1979) проголошує «агонію реальності» і відзначає, що система масових комунікацій сучасного типу «фабрикує реальність» на свій розсуд. Реальність та істина стають множинними.
Бодрійяр у праці "Злой демон образов" (1992) дійшов висновку, що в постмодерному світі образ переміг реальність, що він «виступає провідником не знань і добрих намірів, а, навпаки, розмивання, знищення значення (події, історії, пам’яті та ін.)» .
Бодрійяр застосував поняття симулякру для характеристики широкого кола явищ: від загально філософських проблем, сучасної свідомості, до політики та літератури. Наприклад, Бодрійяр назвав симулякром війну 1991 року в Перській затоці, у тому сенсі, що у тих, хто спостерігає за цією війною по CNN, не було жодної можливості знати, чи було там щось насправді, чи це просто зміна кадрів і схвильованих пропагандистських репортажів на екрані телевізорів. Саме в процесі імітації, симуляції реальності (приклад - недобросовісне відображення CNN ситуації про Війну в Перській затоці) виходить продукт гіперреальності - симулякр.
У праці «Симулякри та симуляції» (1981) Жан Бодрійяр визначає наступні чотири історичних фази трансформації знака в симулякр від Середньовіччя до ХХ століття:
- 1 порядок - знак, що позначає реальність: імітації, опудала, копії, підробки. «Підробка працює поки лише з субстанцією та формою, а не з відносинами та структурою». Характеристика доби Ренесансу.
- 2 порядок - знак, що ілюзорно викривляє реальність: функціональні аналоги, серії. Характеристика доби промислової революції.
- 3 порядок - знак, що маскує відсутність реальності; знак, зовсім не пов’язаний із позначеною реальністю, гіперреальність(гроші, мода, ДНК, модель, громадська думка). Характеристика доби постмодернізму.
- 3 Інші визначення:
У словнику іншомовних слів симулякр (від лат. simulacrum) — копія 1. Репрезентація того, чого насправді не існує. 2. філософ. копія вихідного зразка.
За Палієм Симулякр – це псевдоріч, яка замінює «агонізуючу реальність» постреальністю за допомогою симуляції, яка видає відсутність за присутність і знищує різницю між реальним і уявним.
Згідно з Ж. Дельозом, симулякр – це знак, який заперечує як оригінал (об'єкт), і копію (подібне зображення об'єкта). Симулякр - образ, який втратив свою ідентичність.
СИМУЛЯКР, -у, ч. Копія, що не має оригіналу в реальності.
- 4 Приклади симулякрів:
1. Пародійне дослідження Домініка Ногеза «Три Рембо». В цій написаній від вигаданої особи праці «доводиться», що французький поет не помер у 1891 році, а жив до 30-х рр. ХХ ст. і написав ще чимало творів. Це підтверджується усіма необхідними документами, включаючи портрет Рембо 1921 року, листи Т.Манна до Рембо 1931 року, фотокопії рукопису твору «Чорне Євангеліє», мовби написаного у 1925 році.
2. Фотографія — симулякр тієї реальності, що на ній зображена. Не обов'язково точне зображення, як на світлині: картини, малюнки на піску, переказ реальної історії своїми словами — усе це симулякри. Картина Мона Лізи - репродукція, не оригінал, є симулякром.
