Парост
Парост, -та, м. 1) Молодой отростокъ; побѣгъ, ростокъ. Зеленая та дібрівонько, чого в тебе та борів много, зеленого та ні одного, пароста ні од одного. Мет. 154. 2) Лучъ. Роспустилися парости ясної зорі. Мет. 436. Ум. Паросток, паросточок.
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ПА́РОСТ, у, чол. Те саме, що паросток. З будяків дикий мак блисне тобі у вічі. І потоне в буйних паростах між рівчаками (Іван Микитенко, II, 1957, 34); Я син твій, нене-Україно, Народу парост я твого (Іван Манжура, Тв., 1955, 133). Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 75. ПА́РОСТОК, тка, чол. 1. Молоде стебло рослини. Садки червоніли молодими паростками (Панас Мирний, IV, 1955, 119); Сонце, смійся! Дощик, лийся! Линьте, краплі, до землі, щоб на грядах у зернятах кріпли паростки малі (Наталя Забіла, Одна сім'я, 1950, 61). 2. перен. Ознака, перші прояви того, що починав розвиватися; зародок. В перших комуністичних суботниках В. І. Ленін побачив паростки нової, комуністичної організації праці (Вісник АН УРСР, 4, 1949, 3); Каргат, хоч і молодий, та кільчаться, видно, в його душі паростки стародавньої інженерської етики (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 187); // Людина з першими проявами чогось пового, прогресивного. Такі, як Піна Корсун, — це нові, молоді паростки нашої сільської інтелігенції (Павло Тичина, III, 1957, 303); // заст. Нащадок. — Паростку Зевсів, владарю людей, Менелаю Атріде! ..Не уник він лихого загину (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 80). ♦ Викорчовувати (викорчувати) до останнього паростка — знищувати, забирати і т. ін. все. — Тут, Омеляне, така біда, що хоч живим у землю лізь.. До останнього паростка викорчовують, до останньої ниточки. — Відрізали землю? — зразу догадався Круп'як (Михайло Стельмах, II, 1962, 182); Пускати (пустити) паросток: а) починати рости. Буряк зазеленів, розправив кущ, виложив по землі широкий лист, пустив молоді паростки (Костянтин Гордієнко, Дівчина.., 1954, 146); б) (в кому—чому) проникати в свідомість, серце і т. ін. Писар почув, що в йому запалюється злість, що вона пускає в його душі корінці й паростки та все глибше та ширше (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 149). Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 75.