Топтати

Топтати, -пчу, -чеш, гл. 1) Топтать. Годі тобі мишей топтати! — говорятъ тому, кто безъ необходимости топчется, ходить туда и сюда въ комнатѣ. Грин. І. 233. 2) Попирать. Топтати закон. Стор. Иногда въ торжественномъ стилѣ вмѣсто топчу, то́пчуть и пр. — топтаю, топтають и пр. Вже тепер правду ногами топтають. КС. 1883. VIII. 769. 3) Утаптывать; — доро́гу, стежку. Часто ходить, ухаживать. Чи я тобі не казала, кучерявий хлопче, що до мене кращий ‘д тебе доріженьку топче. Нп. 4) Стаптывать (обувь). 5) Оплодотворять (о птицѣ). Шух. І. 238. Когут топче кури. Вх. Зн. 70.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ТОПТАТИ, топчу, топчеш, недок., перех. 1. М'яти, приминати ногами під час ходіння, бігання. Звісно, їх дівоча натура: сьогодні уподобала червону скиндячку, а завтра зелену, а червону під ногами топче — і байдуже (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 429); Люди лаяли.., бо, бачте, Спать їм не давала [дівчина] Та кропиву під їх тином І бур'ян топтала (Тарас Шевченко, I, 1951, 236); Завіщо б ті квіти карали мене, я ж не буду їх рвати руками, ні під ноги топтати, мов зілля дрібне, тільки злегка торкнуся устами (Леся Українка, I, 1951, 222); * Образно. — Доля мене, діду, онде садила, — показав він на свій ґрунт, — та рідний дядько вирвав мене з того ґрунту та й кинув при дорозі... Візьміть же мене на річку, де хоч люди не ходитимуть та серця мого не топтатимуть (Любов Яновська, I, 1959, 307); // розм. Ходити, йти по чому-небудь. Я ніби чую, як над цими велетнями [горами] витає дух Байрона, Гете, Руссо, Вольтера, цих велетнів людського духа, котрі топтали стежки на цих горах своїми ногами (Нечуй-Левицький, II, 1956, 399); Ми повертаємось додому, Покриті шрамами від ран, І топчем вулицю знайому Ходою мирних городян (Любомир Дмитерко, Вітчизна, 1948, 81); // розм. Ідучи, уторовувати стежку, шлях. ♦ Мишей топтати — без потреби тинятися, ходити туди й сюди. Годі тобі мишей топтати! (Словник Грінченка); Не близький світ топтав див. близький; Недовго ряст топтати див. ряст; Ноги топтати — натруджувати, втомлювати ноги. Прийшов ні за чим, пішов ні з чим: нічого і питать — шкода ноги топтать (Номис, 1864, № 7640); Пустити ряст топтати див. ряст; Топтати землю (ряст) див. земля, ряст; Топтати пороги — те саме, що Оббивати пороги (див. оббивати). В дверях показалася військова фігура, що вже давно не топтала сих порогів (Іван Франко, VI, 1951, 409); Топтати слід (сліди) див. слід 1; Топтати стежку (стежечку, стежину, доріжку): а) (де, куди, до кого, до чого) часто ходити куди-небудь, часто навідувати когось, щось. Ой я свого чоловіка В дорогу послала, А од шинку та до шинку Стежечку топтала (Тарас Шевченко, II, 1963, 141); — Знаєте що, Фесенку? Ви дурнісінько топчете стежку до Сані (Нечуй-Левицький, V, 1966, 241); Я приходив до них [до друзів], як до свого, до рідного дому, І вони в мою хату топтали доріжку відому (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 248); б) (чию) іти чиїмись слідами, наслідувати когось. Вона вже знала, яка доля чигала на її дитину. Доведеться їй топтати материну, стежку... (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 31); Топтати чоботи (взуття, підошви): а) зношувати, стоптувати чоботи (взуття, підошви). [Храпко:] Так і ходитимеш, чужі пороги оббиватимеш. Воно ж тобі нічого — тільки чоботи топчеш, а другим — час гаєш (Панас Мирний, V, 1955, 127); б) ходити, добиваючись чого-небудь; Чужі дворища топтати — блукати, тинятися по чужих дворищах. 2. Навмисно давити, м'яти, бити ногами. Вона думала про сьогоднішній день. Чим-то він скінчиться? Мало ще топтали людей кіньми, не доволі пролили крові, — треба було ще нацькувати темний народ на інтелігенцію (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 164); Ще вчора їх могли топтати І сікти дротом батогів — Раби — сьогодні не раби: Шумлять знамена боротьби! (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 63); Андрій зірвав осоружний аркуш паперу й люто топтав його ногами (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 191); // Знищувати, придавлюючи, приминаючи ногами. Діти біжать на вогонь, топчуть його ногами (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 412); // перен. Виражати зневагу до чого-небудь; ганьбити, знеславлювати кого-, що-небудь. Не ховайте, не топчіте Святого закона [закону], Не зовіте преподобним Лютого Нерона (Тарас Шевченко, I, 1963, 337); — У кожній хаті свої звичаї, — продовжував Захар Максимович. — Поважай їх, сину, не топчи (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 312); Як гул століть, як шум віків, Як бурі подих, — рідна мова.. Цареві блазні і кати, Раби на розум і на вдачу, В ярмо хотіли запрягти Її,.. Топтали під шалений крик, В'язнили, кидали за ґрати (Максим Рильський, III, 1961, 302). ♦ Топтати в болото (в грязь): а) (кого або голову чию) принижувати чиюсь гідність, знеславлювати когось, ганьбити. — Чи чули ви, як тільки що говорили там, як картали нас, як топтали нас в грязь? (Нечуй-Левицький, I, 1956, 565); [Микола:] Не показуйся прилюдно... з ним. Не топчи в болото моєї бідної голови (Іван Франко, IX, 1952, 132); [Павло:] Ідеш мене ганьбити, топтати в болото... (Олександр Корнійчук, II, 1955, 163); б) (що) опоганювати, принижувати щось. Революційний масовий страйк не давав ворогові ні спочину, ні строку. Він бив ворога і по кишені, він топтав у грязь перед лицем усього світу політичний престиж нібито «сильного» царського уряду (Ленін, 23, 1972, 285); Топтати під ноги див. нога. 3. розм. Запліднювати самку (про птахів). Поверх купи гною півень курку топче (Олександр Довженко, Зачарована Десна, 1957, 482). 4. розм., рідко. Будувати хату з глини. Неділею все село вийшло голові хату топтати (Курс сучасної української літературної мови, II, 1951, 137).

Ілюстрації