Шпиг
Шпиг, -га, м. 1) Шпіонъ. Черк. у. Шпиг сю пісню пильно слухав. Мкр. Н. 11. 2) Костный мозгъ.
Сучасні словники
Шпиг
1, а, чол., розм. Те саме, що шпигун. — Панове, я не шпиг. По-польськи говорю, Коли не бавмося, то з вами п'ю й курю (Адам Міцкевич, П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 43); Моя пам'ять перебирала цілу галерею шпигів, яких я знав у багатьох городах, але не могла згадати, де й коли я бачив цього добродія (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 428); [Сганарель:] Нас викрито. Я бачив, недалечко чернець якийсь блукає... Се шпиг від інквізиції, напевне, а. може й кат з отруєним стилетом (Леся Українка, III, 1952, 367);
- Образно. Моя люба! Мій розум — досвідчений шпиг, А до того ще й блазень штудерний, — Свідок фіглів твоїх і любовних інтриг (Микола Вороний, Вибр., 1959, 182);
- У порівняннях. Я скрізь лазив, на все очима назирав, як піп, до всього уха наставляв, як шпиг... (Марко Вовчок, VI, 1956, 231).
2. виг., розм. Уживається як присудок за знач. шпигати і шпигнути. Зразу наче і бадьоро скочив, та тілько що ноги спустив додолу, — аж мене в поперек — шпиг! (Панас Мирний, IV, 1955, 354).
Джерела та література
Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 518.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 510.
