Гінкий

Гінкий, -а, -е. Тонкій и высокій, быстро вверхъ растущій. Це дерево дуже гінке стало, як його підчухрали. Тополя буцім на могилі гінкий та гнучий стан. Греб. 318. 1. Такий, що буйно і швидко росте. В холодочку гінкого широкогіллястого осокора, серед пишного килиму густої трави утаборився Яким із своїм добром (Панас Мирний, IV, 1955, 316); На гінких житах, посіяних на зелений корм, легкий вітер уже котить хвилі (Радянська Україна, 17.IV 1959, 3); * Образно. Я голос подаю за людськість і людину, За міста цвіт гінкий, за красний зріст села (Максим Рильський, I, 1956, 331).

2. Витягнутий вгору і тонкий. Він, здавалося, зовсім забув про нього, наче Кость загубився серед інших і присадкуватих, і гінких на зріст сталеварів (Микола Рудь, Гомін.., 1959, 77); Туфлі [Зоя] стала носити на високому каблуці, хоча на зріст не могла поскаржитись: була вже височенька, гінка, як молода тополька (Олесь Гончар, I, 1954, 517); Край дороги, впираючись у небо, шумлять гінкі тополі (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 185).

3. перен. Такий, що в'ється, простягається далеко (про шлях, стежку і т. ін.). Копитами кінноти витоптувалися гінкі стежки по тому шляху, різалися глибокі колії колісьми важких маж (Іван Ле, Наливайко, 1957, 5); І даль полів гінка й широка У серце проситься моє (Андрій Малишко, II, 1956, 302).

4. Такий, що швидко рухається; стрімкий, швидкий. Полетіла дівчинонька Самольотом гінким Над новими селами Із піснею дзвінкою (Народна творчість та етнографія, 4, 1958, 43); * Образно. Саме цей невідрив від усього життя в усіх його проявах і надихає письменника, саме це робить зір його гострим, а думку гінкою (Юрій Смолич, VI, 1959, 293).