Люляти
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 01:04, 8 вересня 2012; Matasar.ei (обговорення • внесок)
Лю́ляти, -ляю, -єш, гл. 1) Баюкать. Люляю, люляю, поб’ю котка, полаю. Мет. 2. 2) Спать (о дѣтяхъ). А Савиха молоденька дитину колише: «Ой люляй, люляй, вродливий синочку!». Гол. І. 19.