Пікинер

Пікине́р, пікинір, -ра, м. Пикинеръ. КС. 1899. ХП. 301. А в пікинери вербували, та теж охочих. Шевч. 591. Ой як би нам славних запорожців в пікинери забрати. Грин. III. 601.

Сучасні словники

ПІКІНЕ́Р, а, чол. Поселенець, звичайно військовий, що за наказом царського уряду жив на Україні і брав участь в обороні Новоросійської губернії від нападу кримських татар і турків. Заворушення вилилися в 1769 р. у велике повстання пікінерів на Півдні — в Новоросійській губернії (Історія УРСР, I, 1953, 350); Пікінери, що їх ставили на варту, співчували турбаївцям, часто тікали з своїх постів (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 195). [Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 532.]

Ілюстрації

Козаки зі списами - українські степові пікінери!

Англійський пікінер середини XVII ст.

Джерела та література

1. Пікінер // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XI : Літери Пере — По. — С. 1384. — 1000 екз.