Лукань
Лука́нь, -ня́, м. Лука. Могил. у.
Зміст
Сучасні словники
Лукань - діал. Лука, луг.
1. Рівна місцевість, вкрита трав'янистою рослинністю, що розвивається протягом усього вегетаційного періоду. Степ без краю; зелені та м'які луки понад річкою; темні луги з дібровами (Марко Вовчок, I, 1955, 169); На луках зеленою щіткою пнулася догори трава (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 40).
2. заст. Низина, поросла лісом. Ой, хто в лузі — озовися, Ой, хто в полі — одкликнися! (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 62); Сяде [Перебендя] собі, заспіває: «Ой не шуми, луже!» (Тарас Шевченко, I, 1951, 25).
3. Ділянка ґрунту в умовах достатнього або надмірного зволоження, вкрита переважно багаторічними трав'янистими рослинами, в основному злаками та осоковими. Зазвичай використовується як пасовища для домашньої худоби й як сіножаті. Всі луки характеризуються наявністю травостою та дернини.
Луки класифікуються за місцем розташування на материкові, гірські та заплавні.
Найкращі і найпродуктивніші луки у долинах річок, де дерева не можуть рости через поверхневі води.
Ілюстрації
|
|
|
|
