Черевко

Черевко́, -ка, с. Ум. отъ черево. Зменшувально-пестлива форма слова "Черево"- живіт. ЧЕ́РЕВО - середній рід. Те саме, що і живіт 1. Бідний з праці аж рветься, а багатому черево дметься (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 115); влей Потік у черево чернече! (Тарас Шевченко, II, 1963, 400); Коні по черево грузли в снігу (Іван Микитенко, II, 1957, 282); // розм. Великий живіт. — Наїв черево на чужому горі, ще й співає (Михайло Стельмах, I, 1962, 51); Невістка з довгастим личком підлітка, що витягнувся надміру, але вже з черевом перед собою, водить за свекрухою запитливими очима (Ірина Вільде, На порозі, 1955, 241).

2. перен., розм. Порожниста внутрішня частина вагона, кузова машини, печі, приміщення і т. ін. Гуркотіли валки червоних вагонів, що взяли розгін з усіх кінців республіки, навантаживши своє черево рудою, вугіллям, залізом (Олександр Копиленко, Вибр., 1948, 52); В щілині окопу на глинистім дні, Під черевом танка на розпалі бою, Ми мовчки лежали, живі лиш злобою, Не ївши три дні і не пивши три дні (Леонід Первомайський, I, 1958, 336).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 303.