Луг
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 23:51, 7 вересня 2012; Matasar.ei (обговорення • внесок)
Луг, -гу, м. 1) Лѣсъ на низменности, низменность, поросшая лѣсомъ. Шевч. 233. Через темні високі луги ясним соколом перелини. КС. 1882. XII. 496. Ой не шуми, луже, зелений байраче. Мет. 92. У зеленім темнім лузі червона калина. Мет. 97. 2) Щелокъ. У понеділок не можна лугу спускати. Грин. І. 17. 3) = Луговина. Вх. Зн. Ум. Луженько, лужечок, лужо́к. Дай же мені. Боже, з того луженька вийти, на береженьку стати. Рк. Макс. Ой у лісі, у лужечку терен процвітає. Чуб. V. 254.
