Голомша
Голомша, -ші, ж. Раст. Triticum Spelta. Вх. Пч. 1L 36.
Зміст
Сучасні словники
Голомша - однорічна рослина родини тонконогових, що включає в себе цілу низку підвидів і форм плівчастих пшениць. Також відома під назвами полба, еммер (англ. emmer), двозернянка чи, здебільшого в Італії, фарро (італ. farro).
Ця тетраплоїдна пшениця утворена гібридизацією двох диплоїдних диких трав, пшениці Урарту (один із різновидів дикої однозернянки, а також поки неідентифікованого Aegilops. Геном, привнесений у тетраплоїдну пшеницю зародковою плазмою Aegilops, обумовив добрі хлібопекарські якості м'якої пшениці та її озимий тип.
Суттєва подібність у морфології та генетиці вказує на походження двозернянки від диких двозернянок. Деякі систематики також відносять двозернянки, дикі й одомашнені, до одного виду Triticum turgidum, спільно з іншими тетраплідними пшеницями. За такою схемою дві форми визнані на рівні підвидів: Т. turgidum підвид. dicoccoidesі Т. turgidum підвид. dicoccom. Остання схема більше відображає генетичну подібність.
Колоски довгі, вузькі та щільні, з довгими остями та ламкою віссю. В кожному колоску, здебільшого 5-квітковому, розвиваються 2 зернини (звідси й назва).
Походження
За декілька тисячоліть до нашої ери голомшу широко вирощували у Малій Азії, Єгипті, Сирії, Ірані та Месопотамії. В епоху мезоліту — неоліту двозернянка широко використовувалася як харчова рослина, зокрема в країнах Азії, Північній Африці (знайдена в усипальнях фараонів) та Європі (зокрема у трипільців). Голомша була однією з перших одомашнених культур на Близькому Сході. У дикому вигляді двозернянка зростає в зоні родючого півмісяця на Близькому Сході.
Вчені вважають, що осередком зародження полби є країни Східного Середземномор'я, а також Закавказзя і Абісинії.
Перше згадування про вирощування полби в Росії відноситься до XV століття. Основні посіви її були зосереджені на Середній Волзі, Могилевській та Астраханській губерніях і у Криму.
В Україні найдавніша знахідка виявлена у Чернівецькій області (ΙV тисячоліття до нашої ери), а у Тернопільській області знахідка відноситься до часів бронзового віку.