Костур

Ко́стур, -ра, м. Клюка, посохъ. — Діду Сидоре, собак боюся! А з костуром, бабко, а з костуром, любко, а з костуром, Пархомівно, сивая голубко. Ном. № 12813. Ум. Костурець. Я собак боюся. Ой з костурцем, бабко. Грин. III. 659. Ув. Костуряка. (Старець) розбігся, опершися на костуряку. Ном. № 13663.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

КОСТУР, а, чол.

1. Груба палиця часто з загнутим верхнім кінцем; ціпок. Онися взяла свого костура й.. вийшла з кімнати на оглядини (Нечуй-Левицький, III, 1956, 208); Вийшов Хо на галяву, сперся на сучкуватий костур (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 149); Був він без зброї, тільки з костуром в руці (Володимир Гжицький, Опришки, 1962, 68).

2. Те саме, що милиця. Гаряче втрутився до цієї справи редактор місцевої газети Красицький, інвалід війни, що здалеку давав знати про себе гучним стукотінням костурів (Семен Журахович, Опов., 1956, 152).

Всесвітній словник української мови
МИ́ЛИЦЯ, КО́СТУР, КОСТУРЯ́КАрозм.,КУ́ЛЯдіал.А Максимові кривому Нічого не вадить; Шкандибає на милиці І гадки не має (Т. Шевченко); За возами, спираючись на костур, тюпає жвавенька бабуся (С. Васильченко); Довго виконавець гатив костурякою у ворота (Ю. Збанацький); -. Ну, нехай подужаю! Як відріжуть лікарі ногу, то ще б якось на кулі ходив (Лесь Мартович).

ПА́ЛИЦЯ (опора при ходінні), ЦІПО́К, ПА́ЛКА, КИЙ, КИЙО́К, ПАТЕРИ́ЦЯ, ПО́СОХ (довга, перев. як ознака статечності); ТРОСТИ́НА (тонка, спеціально оброблена); КОВІ́НЬКА, КО́СТУР, КАРЛЮ́ЧКА, КЛЮ́КАдіал. (із загнутим кінцем, грубої роботи); ҐИРЛИ́ҐА[ҐЕРЛИ́ҐА] (перев. пастуша); ГАЙДА́РКАдіал. (вівчарська); ЛІ́СКАдіал. (з ліщини). Палиця в руках батька була, виявляється, не просто ковінькою, а патерицею, посохом глави роду і символізувала необмежену владу батьків (Ю. Смолич); Кілька років старий слабує на ноги, тому ходить з допомогою товстого грушевого ціпка з гостренькими пуп’янками сучків (І. Ле); Я тепер ходжу ще погано, хоч уже з палкою, без людської помочі (Леся Українка); Сліпий, кістлявий, сивий З’явився дід у колі, І києм землю мацав, ступаючи поволі (М. Нагнибіда); Чоловік ішов повільно, спираючись на кийок (В. Козаченко); Зліз, кінець кінцем, дід Тиміш із печі, одягнув на себе все те, що взимку дідові одягати треба, узяв патерицю - вийшов із хати (Остап Вишня); Виходь у ліс, на простір, друже мій, Бери у руки мандрівничий посох (І. Нехода); Він.. взяв у руки свою тростину (І. Франко); Сидить [дідусь] на ослінчику.., спираючись на вишневу паличку - ковіньку з дивовижно викрученою рукояткою (Ю. Мельничук); Спираючись на костур, тюпає жвавенька бабуся (С. Васильченко); Біжать сліпі люди, спотикаються об пеньки, намагаються вхопитися один за одного кривими карлючками (П. Загребельний); Мов стара бабусенька з клюкою, Будова вся пригнулась до землі (М. Старицький); Мов камінна фігура, височить пропечена сонцем постать чабана. В руці в нього довга ґирлиґа (М. Стельмах); Вівчарик на ґерлиґу похиливсь (Я. Щоголів); Олекса, підпираючись грубою ліскою і стогнучи раз по разу, поволікся до Перегинська (І. Франко).

Ілюстрації