Полюддя
Полю́ддя, -дя, с. Полюдье, обѣздъ для собиранія дани съ народа и самая дань эта. Варяг, що на полюддя з города вийшов. К. (О. 1861. II. 228).
Сучасні словники
Полюддя[1]
Полю́ддя (від «ходіння по людях») — збирання данини у формі натурального оброку з підлеглого населення в Київській Русі, що його провадив кожної осені київський князь або його намісник. На думку деяких дослідників полюддя було формою розплати князя з дружиною, власне ж данина йшла на користь самого князя. Збирали хутро, мед, зерно, гроші тощо. Розмір данини точно не було визначено, що призводило до зловживань. Виїжджаючи на полюддя, князі та їхні слуги грабували населення і чинили над ним насильства.
Після древлянського повстання 945 р. Ольга регламентувала обсяг данини і визначила пункти для її збирання (див. Погост). Певна форма полюддя існувала на українських землях у складі Великого князівства Литовського у 14-16 ст. Тут полюддям називали т.зв. подарунок, а фактично, окрему данину, яку стягували з селян та населення міст на користь князів, старост і намісників.
Ілюстрації
|
|
|
