Боярин

Боярин, -на, м. 1) Бояринъ. 2) Шаферъ (на свадьбѣ). МУЕ. І. 123. 3) Раст. Aster Amellus L. Вх. Пч. II. 29. Ум. Бояронько, боярочко. Чуб. V. 939. Не смутіться та боярочки, що короткі та подарочки. Мил. Св. 39.

Зміст

1 Сучасні словники
- 1.1 Словник української мови
- 1.2 Історія України: Словник-довідник для студентів вищих навчальних закладів
2 Ілюстрації
3 Медіа
4 Див. також
5 Джерела та література
6 Зовнішні посилання

Сучасні словники

Словник української мови

БОЯ́РИН, а, чол. 1. іст. У Росії до Петра І — особа, що мала найвищий сан, звання серед службовців. Стоїть Хмельницький — України син, А поруч з ним боярин Бутурлін (Ярослав Шпорта, Ти в серці.., 1954, 172); // У Київській Русі — великий землевласник, що належав до князівського двору і входив до складу військової дружини князя. Бояри й воєводи.. поспішали до широких дверей княжого терема (Семен Скляренко, Святослав. 1959, 29).

2. етн., заст. Товариш молодого (жениха), який є головним розпорядником весілля; шафер. Перед вечором прийшов молодий з боярами, свашками та світилками (Нечуй-Левицький, II, 1956, 181); Дружками будемо тобі ми —..боярами Микунька і Юрко (Леся Українка, V, 1956, 346); Молодий і молода, дружки й бояри і поважні сусіди сиділи за столом (Олександр Довженко, I, 1958, 154).

Історія України: Словник-довідник для студентів вищих навчальних закладів

БОЯРИ - висока привілейована верства суспільства Київської Русі княжої доби, яка ділилася на дві групи: бояр-дружинників і бояр-управлінців - членів боярської ради (думи) - вищого державного органу з дорадчим голосом, який разом з князем і вічем складав вищу владу князівства. Боярин (звідки російське «барин» - результат впливу слова «вои»), як бачимо, представник старої родової знаті. Після роздрібнення Київської Русі більш заможна частина бояр перейшла до соціального стану польської і литовської шляхти, а дрібні, втративши значну частину своїх привілеїв, перейшли до напівшляхетного стану, а згодом - до селянства.

Нижчий стан боярства разом з дрібною шляхтою довго боровся за свої права, наприклад, з виданням маєткових статутів 1529 і 1566 років., і в значній мірі зберіг їх; такий стан існував на українських землях під польською владою до кінця XVIII ст.