Стидатися
Стидатися, -даюся, -єшся, гл. Стыдиться. Коли стидаєшся, то крий решетом голову. Ном. № 3200. Сього вам стидатись нічого. Котл. МЧ. 430.
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
СТИДИ́ТИСЯ, СТИДА́ТИСЯ
1. Відчувати стид. Не багата я і проста, та чесного роду, Не стиджуся прясти, шити і носити воду (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956, 6); — Ускочив я поміж інтелігентів. Ніхто вже мною не стидається, кождий вип'є зо мною склянку пива залюбки (Лесь Мартович, Тв., 1954, 216); — Ти б, Андрію, хоч би бики загнав пішов... Господи, яке то вже до лежні воно! Хоч би людей стидався! (Архип Тесленко, З книги життя, 1949, 23); Сльози пекли очі молодому козакові, і він, стидаючись свого м'якосердя, крадькома змахував їх рукою (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 116);
2. Зазнавати почуття ніяковості, сором язливості. Він почував, що вона знає про його любов, і не стидався свойого [свого] чуття (Іван Франко, VII, 1951, 249); Данило почервонів. Він і сам ще стидався свого нового стану, особливо перед товаришем (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 28); 3. Не наважуватися, не насмілюватися зробити що-небудь через почуття сорому. [Настя:] Знаєте, Костю, мені багато-багато всяких думок приходить у голову, хотілось би розпитать вас та й стидаюсь, щоб не сміялись (Степан Васильченко, III, 1960, 165); Я іще стидався взять за руки дівчину веселу і просту (Ярослав Шпорта, Ти в серці.., 1954, 107).
[1]
Соромитися, засоромлюватися, ніяковіти, конфузитися; не наважуватися; встидатися, поганьби́тися. Твоїм буть братом не стиджуся (І. Котляревський);
Ілюстрації
|
|
|
Медіа
