Невдалюга
Невдалю́га, -ги, об. Совершенно ни къ чему неспособный человѣкъ. Підчепури, донечко люба, нашу хатину... і люде таки не скажуть, що тут невдалюги живуть. О. 1862. IV. 71.
Невдалюга, невдаха.
Сучасні словники
Невдалюга = Невдаха
НЕВДА́ХА, и, чол. і жін., розм.
1. Людина, якій не щастить у чому-небудь або яка робить щось не так, як треба. Він сміявся над невдахою Ковалем, який не зміг у зарозумілості своїй помітити цієї простої помилки (Вадим Собко, Срібний корабель, 1961, 121); Хтось із зорянських жартунів вкрав Василеві штани, і довелося невдасі-солдату повертатися у табір у трусах та чоботях (Юрій Мушкетик, Чорний хліб, 1960, 176); Йонька був якийсь невдаха, і все йому не в руки потрапляло, а ковзало поміж пальцями (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 88); // Уживається як лайливе слово. Груня мовчала, не перечила, коли свекруха називала її невдахою (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 236); Не раз накидалася Ольга Власівна на Артема Петровича з образливою лайкою, обзивала його невдахою (Антон Хижняк, Килимок, 1961, 23).
2. Щось погано, невдало виготовлене, зроблене і т. ін. (про предмети). — Оборони, боже, як паска не вдасться! ..Він [свекор] хоч і не лаятиме, та .. сердитиметься, що паска невдаха і що йому стидно її нести меж люди до церкви (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 227).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 253.
Зображення
Невдаха Гіл
