Провалля

Провалля, -ля, с. Пропасть, оврагъ. АД. II. 26. Ой зійду я на гірочку та загляну в провалля. Чуб. V. 1016. Ум. Проваллячко. Ном. № 11412. Ув. Проваллюка. Лохв. у.

Сучасні словники

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980 — Т. 8. — С. 128.

ПРОВА́ЛЛЯ, я, сер.

1. Глибока яма, яр, западина, розколина на земній поверхні. Між двома шпичастими горами було видно провалля, промите дощовою водою (Нечуй-Левицький, II, 1956, 382); З пагорба було видко поле, покраяне чагарниками і проваллям, що круто обривалося біля річки (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 280); * Образно. Десь сім'я з дрібними дітьми, десь життя, яким він жив, а зараз тільки ями очей, ще здатних наповнюватися сльозою, підлобні провалля, з яких, може, востаннє, між отим блиском сльози прозирає тайна людського життя (Олесь Гончар, Циклон, 1970, 19); * У порівняннях. Долівка, лов провалля, чорніла; важкий морок носився по хаті (Панас Мирний, III, 1954, 230);
// чого. Безмежний простір, безмірна глибина. Довкола чорніла масна вода, злита водно з проваллям низького неба (Сава Голованівський, Тополя.., 1965, 106); Товариші з недовірою глянули в зелені провалля незнайомих лісів (Олесь Гончар, III, 1959, 435); * Образно. Вони розкривали один перед одним провалля -своїх душ, де клубиться зараз одна злоба (Михайло Стельмах, II, 1962, 137); /
/ Проміжок, незаповнений простір між чим-небудь. Часом плавець потрапляв у провалля між хвилями або вода заливала йому очі і він кілька хвилин не бачив маяка (Микола Трублаїні, Шхуна.., 1940, 252); Бачила [Миколючиха] його нахилену голову, що майже по вуха поринула в провалля зігнутих плечей (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 367); Двигнув грім — гнівною скоромовкою, і загорілося провалля між хмарами — чиркнула блискавка (Євген Гуцало, Скупана.., 1965, 20);
// перен. Про глибоке розходження, незгоду між ким-небудь. Ці слова роєм іскор обдали Лісовського, він за ними фізично відчув те провалля, що лягло між селянином і паном (Михайло Стельмах, I, 1962, 11).

2. Пролом, пробоїна, вирва (у 1 знач.). Вони [ворожі танки] лежать, сліпі й німі потвори, немов угрузли є землю назавжди, з проваллями в боках... (Володимир Сосюра, II, 1958, 464); Хатина стоїть обшарпаною, напівзруйнованою пусткою. Глипаючи проваллями вирваних вікон і дверей, вона.. схожа серед хат на мерця (Михайло Стельмах, I, 1962, 177).

3. перен., рідко. Те саме, що провал 3. Жаль дружби на весь вік, що гасла за хвилину, Хвилинних усміхів, що пронесу до згину, І снігу, й снігурів, і злетів, і проваль... (Максим Рильський, Зим. записи, 1964, 19).

Словник синонімів

ПРОВА́ЛЛЯ (глибока западина, розколина на поверхні землі), ПРОВА́Л, ПРОВА́ЛИНА, БЕЗО́ДНЯ, БЕЗДО́ННЯ, ВІ́ДХЛАНЬдіал., ЗАПАДНЯ́діал.; ПРІ́РВА, ПРО́ПАСТЬрозм. (з крутими схилами по краях); БЕ́СКИ́Д[БЕ́СКЕ́Д][БЕ́СКИ́Т][БЕСКЕТ], У́РВИЩЕ, У́РВИСЬКОрозм. (з крутими схилами, звичайно в горах). Обминали [татари] вузькі і чорні провалля, черкаючись плечем об гострий бік скелі та ставлячи на край безодні ноги з певністю гірських мулів (М. Коцюбинський); Ліс був рідкий, гори невисокі, скал ані сліду, та й яри не глибші понад звичайну міру гірських провалів (І. Франко); От скінчилася провалина між горами. Стало рівніше (Г. Хоткевич); Тиша, як відхлань, роззявила рота (Л. Дмитерко); Бачилося йому, що летить він кудись в бездонну западню й даремно махає руками, щоб найти яку опору (І. Франко); Жінки злякано гукали на метушливу дітвору, радісну й безтурботну, що бігала навколо провалля, часом намагаючись спихнути одне одного в прірву (О. Досвітній); - Можна сказати, що німак задрімав у сідлі й звалився в пропасть (Р. Андріяшик); Наші сіроми перебігли рідколісся і вже кралися пущами і глибокими бескидами (О. Стороженко); Не встиг.. подумати, як змора взяла своє: і Павло неначе провалився в глибоке-преглибоке урвище (Є. Куртяк); [Принцеса:] Одвага в серці жевріла, мов пломінь, їй не страшні були ні гори-кручі, ні урвиська-яри... (Леся Українка).

Етимологія

ВАЛИ́ТИ «збивати донизу, руйнувати; рухатись масою»

• псл. valiti, valjati «крутити, вертіти, котити», пізніше «качати по землі, розкладати, руйнувати»;
• споріднене з лит. volióti (võlioti) «катати», лтс. vàlât «катати, вертіти», дінд. vâlati «крутиться; повертається», valayati «котить, повертає», двн. wallan «кипіти, бурлити», нвн. wallen «тс.», лат. volvo «обертаю, качаю», гр. ἑλύω «згинаю, звиваю», алб. valë «хвиля»;
• iє. *uоl-/уеl› «крутити, вертіти, котити»;
• р. вали́ть, валя́ть, бр. валі́ць, валя́ць, др. валити, валя́ти, п. walić, walac, ч. valiti, váleti, слц. valiť, váať, вл. walić, waleć, нл. waliś, walaś, болг. ва́лям, м. вали «валяє», схв. Ва́љати, слн. valíti, váljati, стсл. валити сѧ валгати сѧ;

Джерело: Онлайн-бібліотека "Горох"

Ілюстрації