Марище
Марище, -ща, с. = Мара.
Зміст
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках
МА́РИЩЕ, а, сер. Збільш. до мара 1. Гетьте, марища! привиддя! Хворі сни! нічнії мрії! (Леся Українка, IV, 1954, 192); З-під верб одірвались і попливли проти місяця понад зрошеною травою марища — тіні (Степан Васильченко, I, 1959, 130); * У порівняннях. І тільки мертвий панський дім, Піднісшись на горбі стрімкім, Неначе марище страшне, Очима чорними зирне (Микола Бажан, Роки, 1957, 234).
МАРА, и, ж.
1. Істота або предмет, що уявляється комусь; привид, примара. [Богомолка:] Я не тінь. Перехрестись, коли не забула хреститись: я не щезну. Я не мара (Н.-Лев., II, 1956, 453); Радянського воїна обмацували руками, щоб пересвідчитися, чи це не видіння, не мара, не сон! (Чорн., Визвол. земля, 1950, 106); * Образно. Мара безземелля.., що була зникла на якийсь час, знов з'явилась і стала перед ним у грізній постаті (Коцюб., І, 1955, 117); * У порівн. А мати, їх сердешна мати, Немов з хреста сьогодні знята, .. Сидить бліда, немов мара (Стар., Поет. тв., 1958, 67); Так-то мертвою марою Місяць круг Землі іде І віщує нам собою Той кінець, що Землю жде (Сам., І, 1958, 80); // Образ, що виникає уві сні; сновидіння. Весь сон одігнали [соловейки], усю дрему й мару (Вовчок, І, 1955, 345); Очевидячки дня зливалися з сонними марами ночі - і лякали його (Мирний, І, 1954, 325).
2. розм. Міфічна істота, найчастіше в образі злої потворної чаклунки; уособлення нечистої сили. Пішов я, ледве дибаю, а тут ще анахтемська мара водить почала (Стор., І, 1957, 113); Вона плакала та примовляла крізь сльози: де та смерть її заподілася, що не прийде до неї при лихій годині!.. Ні, заховала її від смерті якась мара (Коцюб., І, 1955, 39); // збірн. Нечиста сила. [Кость:] А дивіться, справді якось немов сумно стало... Оце саме, мабуть, всяка мара заворушилась (Вас., III, 1960, 176).
Ілюстрації
|
|
|
|
Медіа
Словник синонімів
ПРИ́ВИД (дух перев. померлого, який привиджується людям забобонним або з хворобливою уявою), ПРИВИ́ДДЯрідше, ПРИМА́РА, МАРА́, МАНА́, ТІНЬ, ПОТОРО́ЧАрозм., ПРИЧУ́ДАрозм., ФАНТО́Мкнижн., ВІ́ЗІЯкнижн., МРІ́Язаст., ОБМА́РАдіал., МАНІЯ́діал.; ЧМАРА́діал., ЧМАНА́ діал.; ПОЧВА́РА (звичайно страхітливий). Лечу в якімсь диму-тумані, Навколо привиди страшні, Краї пустельні і незнані ... (О. Олесь); - Скрізь мені маряться привиддя покійників (переклад М. Лукаша); Люди бояться вночі кладовища, жаских казок і непевних примар (Леся Українка); Хвора слабо повернулася, а очі її вперлися в Ядзю, наче перед нею стояла якась мара (Н. Кобринська); Біля ставу в Яблунівці .. у старовину, кажуть, поторочі заточувалися, відьми з чортами відьмачились (Є. Гуцало); Уся в білому і облита місячним білим світлом, вона, наче причуда, колихалась поміж високими кущами квіток, мов у бажанні переконатись, чи бачила вона справді колишнього адоратора свого, чи з’явився, може, якийсь фантом перед її очима (О. Кобилянська); - Та невже ж ви вірите у візії?Ну, приснилося вам, приверзлося (І. Кулик); Не встигли Улас та Юрко добре роздивитися на ту мрію, вона щезла (І. Нечуй-Левицький); - Та не бійтеся. Я - людина, а не якась обмара (С. Васильченко); [Оксана:] Не полохайтесь!Це не манія, а я живесенька... (М. Кропивницький); Його жінка має бути почварою, упирем, що висисає людську кров (І. Франко).
ПРИМА́РА (те, що не відповідає дійсності, не існує насправді, постає в уяві), МАРА́, МАНА́, ОМА́НА, ОБЛУ́ДА, ХИМЕ́РА, ПРИ́ВИД, ПРИВИ́ДДЯрідше,ВИ́ДИВОкнижн., поет., ФАНТО́Мкнижн., ВІ́ЗІЯкнижн., МРІ́Язаст., ОБМА́РАзаст.,ПОЯ́ВАдіал.;ІЛЮ́ЗІЯ (те, що тільки здається справжнім, реальним). Примара порятунку ніби пожартувала над нами, мов уві сні привиділась (Ю. Збанацький); Як нагадаю Козака в могилі, то й досі не знаю, Чи то було справді, чи то було так, Мара яка-небудь (Т. Шевченко); [Лицар:] То був порив остатній, він показав, що крил моїх нема, що то була якась мана, облуда, немов я чув їх в себе за плечима (Леся Українка); Як часом з’являється нам, що уже не існує, - То лише мислі потьмарення, образів сонних омана (переклад М. Зерова); Золоті надії, дитячі химери, - розбило, розвіяло, як грім пір’я (С. Васильченко); Вона не могла з певністю сказати, чи то був сон, чи привид (М. Коцюбинський); Осінній день -похмурий, мороський - Одне бажання родить непоборне: Минай скоріше, як привиддя чорне, Як давній спогад, прикрий і чужий (Є. Фомін); Як гаряче плинуть з безвісної далі Притьмарених видив нечутні рої! (Л. Первомайський); Туга за фантомом щастя - се щастя (Уляна Кравченко); Скоро утома переборола збуджені нерви, і Сергій задрімав. Якісь візії плелися тоді в його голові (Г. Коцюба); Така привабна ця таємна подорож, і повно радощів, химерних снів і обмар (С. Васильченко); Ти не любила... Час останній... Який же біль,який же біль!.. Та за ілюзію кохання навіки вдячний я тобі (В. Сосюра).
Мара в українській міфології: легенди, міфи, трактування
Мара — одна із головних богинь в українській язичницькій міфології, легенди та міфи про яку збереглись у більшому обсязі, ніж про багатьох інших божеств. Її часто протиставляють богині Ладі, ділячи їх обох на “чорне” та “біле”. Проте це не зовсім вірно, адже Мара не є протилежністю богині Ладі. Хто ж вона насправді така? Ми розглянемо найбільш поширені міфи і легенди про цю богиню. Що якраз доречно, адже з настанням зими, за легендами, природа переходить у володіння Чорнобога — батька Мари.
УЯВЛЕННЯ ПРО МАРУ
Мара або Марена у часи дохристиянські була однією із головних богинь на території Русі. Проте, образ її сучасним українцям навряд сподобається — це богиня зла, ночі, жахів, мороку і хвороб. Володарка Підземного Світу — Наві та повелителька смерті. Вона вважається покровителькою усіх нечистих сил. Як мінімум, тринадцять із них — її рідні дочки. Мара має здатність посіяти серед людей брехню (ілюзію), сварки, недуги. За однією з легенд, вночі вона ходить по вулицях, тримаючи в руках власну голову та вигукує імена місцевих жителів. Хто до неї озветься, той помре. Живе богиня у своєму царстві Наві, за річкою Смородиною. Шлях до Наві пролягає через Калинів міст, який знаходиться під охолоною Триглавого Змія, відомого нам із багатьох казок. Легенди про неї часто пов’язані із протистояннями дня і ночі, зими та літа. Згідно з однією — це вона ковтає Сонце взимку та сіє навколо холод. Згідно з іншою — вона полює на богиню неба Коляду, аби та не народила нове Сонце.
13 ДОЧОК МАРИ
Вище ми вже згадували про те, що у богині за легендами було 13 дочок. Всі вони були від Змія-дракона і називались кожна тією лихоманкою, як уособлювали:
1. Трясея — несе хвороби і смерть. 2. Огнея — сіє тиф та інші хвороби, від яких піднімається сильний жар. 3. Ледея — несе застуди та обмороження всьому тілу. 4. Гнітея — несе пригноблення, відбирає апетит, викликає нудоту. 5. Глухея – із імені не складно здогадатись, що вона відбирає слух. 6. Гринуша — викликає хрипоту, кашель, бронхіт. 7. Пухнея — пускає набряки по тілу. 8. Жовтуша – внесе хворобу жовтяницю. 9. Коркуша – заражає коростою, віспою, чиряками і струпами, корчить жили. 10. Глядея — може до божевілля замучити людину безсонням. 11. Ломея — несе ломоту та хвороби кісток. 12. Сухея — висушує до смерті хвору людину. 13. Нивея-Танцівниця – із тринадцяти сестер найстарша. На відміну від усіх інших, вона несе хворобу не фізичну, а психічну. Насилає на людину безумство, яке вже не можливо вилікувати — воно неодмінно доведе до загибелі. Танцівниця вона, тому що піч час навіювання чар закочує очі, танцює та сміється, адже це для неї весела забава.
ДЕНЬ МАРИ
На території усієї Русі її днем вважалось 13 січня. Вважалось що для Мари цей день — пік її сил та можливостей. День Мари вважався зовсім не святом, а навпаки періодом нещасть, тож всі поводились обережно, аби не накликати на себе біди. Ще б пак, цього дня на вулиці виходили всі її 13 дочок. Відомо про таку традицію на 13 січня: ставити біля порогу молоко, хліб, солодощі. Та не для богині, а для домовика, аби він мав сили пильнувати дім і вберіг усіх його жителів від лиха. Слід зауважити, що слов’янська міфологія не була такою простою та примітивною, як здається нам зараз. Всі поняття про темних та світлих божеств не ділились на категорії добра і зла. Наші предки вміли глибше вдивлятись у сенс речей та шукати істину навіть у таких поняттях як життя та смерть.
ЧИ ТАКА ЛИХА МАРА ЯК МИ ЗАРАЗ ЇЇ УЯВЛЯЄМО?
Як ми вже писали вище, Мара не була протилежністю богині Лади, скоріше була їй рівнею. Нічим не поступалась і у красі: богиню описували красунею із видатною зовнішністю. Темноволоса, бліда і струнка, вона була уособленням гідності і жіночої сили. Їй приписували управління всіма водоймами, снігами та льодом. Саме з неї був взятий образ суворої повелительки зими — сніжної королеви. Як доказ того, що її не сприймали як щось “зле”, те, що вона вступає у володіння з настанням зими в парі із богом Велесом — одним із найбільш шанованих божеств у язичницьких віруваннях. У язичницькій міфології не існувало співвідношень “ночі” та “смерті” із чимось стовідсотково злим. Адже це не кінцева точка, а частина циклу. Після кожної ночі настає день, після кожної зими — весна. А після смерті — переродження. Тож богиня Мара, як і всі ці явища, була не уособленням злого, а важливою частиною гармонійного всесвіту.
