Убратий

Убратий, -а, -е = Убраний. А молодиця така моторна та гарно вбрата. Грин. І. 293.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

УБРА́ТИЙ (ВБРА́ТИЙ), а, е, діал. Дієпр. пас. мин. ч. до убрати 1. Інші й дивувалися, що ось така пишна, гарно вбрати пані та така приступна та приязна до селян (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 76); Онде катафалок.. До землі шовковим килимом покритий, І труна на йому пишна та багата, В золото і синій оксамит убрата (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 116); Каже Редька раз ледача, Лежачи у Мед убрата: — Ох, яка же я добряча Із тобою, Меде брате! (Іван Манжура, Тв., 1955, 262).

УБРА́НИЙ (ВБРА́НИЙ), а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до убрати 1. Сниться їй [Нимидорі], що вона молода дівчина, в квітках та стрічках, підперезана вишиваним рушником, убрана, як до вінця (Нечуй-Левицький, II, 1956, 245); І так лежала вона [Конониха] на лаві убрана й така гарна, якою ніколи в своєму життю [житті] не була (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 327); У великій, розкішно убраній килимами хаті, зігнувшись над столом, сидів товариш прокурора Шестірний і, розбираючи Телепневі бумаги, писав (Панас Мирний, I, 1954, 365); Танцюють вони [жерці], і до танцю Струшують всі головами, убраними в пір'я жахливе (Микола Зеров, Вибр., 1966, 177); * Образно. А меж ними, запеклими, В кайдани убраний Цар всесвітній! цар волі, цар, Штемпом увінчаний! (Тарас Шевченко, I, 1951, 245); // убрано (вбрано), безос. присудк. сл. Пекарню вбрано по святному [по-святковому] (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 327).

2. Який має на собі той чи інший одяг; який убрався певним чином. Усі брати вибігли з хатки проводити старшого брата, що, вбраний у чоботи та у велику хустку неньчину, йшов у місто (Марко Вовчок, I, 1955, 292); Дорко глянув і побачив худорляву жінку, убрану в яскраву сукню, що — на його думку — зовсім не була їй до лиця (Осип Маковей, Вибр., 1954, 21); — Корнію, бійтеся бога, та заведіть матір до нас. — загомоніла зненацька якась маленька чорнява жіночка, убрана по-міщанськи (Леся Українка, III, 1952, 559); Мстислав Іванович заходить до Варламових.. Він сьогодні вбраний по-весняному (Вадим Собко, Матв. затока, 1962, 308); // перен. Який вкрився чим-небудь (листом, снігом, інеєм тощо). Вбрані в сріблястий іній, виструнчилися високі тополі (Антон Хижняк, Килимок, 1961, 24).

УБИРАТИ 1 (ВБИРАТИ), аю, аєш, недок., УБРАТИ (ВБРАТИ), уберу, убереш, док., перех.

1. Одягати кого-небудь (рідко щось) взагалі або певним чином (відповідно до якоїсь події, якогось свята і т. ін.). [Кукса:] Гей, свашки, приданки! Убирайте молодих та споряджайте їх з богом до вінця! (Марко Кропивницький, I, 1958, 221); Молодиці убирали свою їмостечку [попадю], як вильце, зі сміхом та жартами (Гнат Хоткевич, II, 1966, 13); Молодиці небіжчицю убрали (Марко Вовчок, I, 1955, 165); На другий день, скоро світ, Шмідлеві помічники стягли з Якима насилу красне плаття, убрали його в якийсь червоний мішок із довгими рукавами (Степан Ковалів, Світ.., 1960, 14); * Образно. — Як тільки владика згодиться, то ми, пом'янувши батька на сороковинах, оженимо нашого Харитона та й уберемо його в рясу (Нечуй-Левицький, III, 1956, 36); В колос землю убираємо, Ідемо в далекий шлях, Рідний Жовтень зустрічаємо Рястом, рунами в полях (Терень Масенко, Сорок.., 1957, 296); // Одягати гарно, наряджати, Вбери й пенька, то стане за Панька (Номис, 1864, № 11172); // Забезпечувати одягом. То була менша дочка, котру погано убирали й ховали од паничів в далекій кімнаті (Нечуй-Левицький, III, 1956, 44); Тато був такий добрий для мене, так мене любив, убирав мене гарно, купував мені все, чого я хотіла (Іван Франко, III, 1950, 97).

Убрати в шори див. шори.

2. Прикрашати чим-небудь, надавати гарного вигляду. На другому столі убирали шишками та голубками здоровий та довгий коровай: обтикали його миндалем [мигдалем] та родзинками (Нечуй-Левицький, III, 1956, 73); Щира і мила, сама з тою лялькою схожа, Граєшся з лялькою ти, моя дівчинко гожа! Чорні їй коси розчешеш, у сукню вдягаєш; В стьожки червоні, в намисто ясне убираєш (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 333); На весну аж з-за границі приїхав маляр його [палац] розписувати, убирати (Панас Мирний, IV, 1955, 159); Простими польовими квітками убрали діти домовину свого вчителя (Гнат Хоткевич, I, 1966, 135); Вбери невелику кімнату Ялинкою, світом-вогнем (Андрій Малишко, II, 1956, 208); * Образно. Опівночі айстри в саду розцвіли.. І стали рожевого ранку чекать, їв райдугу барвів життя убирать... (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 15).

3. розм. Одягати на себе або взувати що-небудь. На другий день він убрав черевики, але щоб їх не було видно, ходив цілий день у найдовшій реверенді [рясі] (Осип Маковей, Вибр., 1956, 334); По сніданку каже жінка Юркові, аби вбрав чисту сорочку (Лесь Мартович, Тв., 1954, 108); Убрала [дячиха] свій найліпший, зелений із жовтими лентами, капелюх, узяла рукавички, торбинку зі срібними застібками, дві парасольки й — пішла (Гнат Хоткевич, II, 1966, 365); Аж ось коли я вбрати знову смію Не вдяганий од дня весілля стрій (Микола Бажан, Роки, 1957, 254).

4. тільки док., розм. Забруднити або обсипати, вимазати чим-небудь, умочити в щось. Убрав ноги в куряву (Словник Грінченка); Тільки хотів [Явтух] сісти до стола записати деякі думки, трохи поконспектувати, як приймачка баба Явдоха зачепила його міркою і вбрала у борошно (Юрій Яновський, II, 1954, 211).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, 1979. — Стор. 354.Коментарі (0) УБИРАТИ 2 (ВБИРАТИ), аю, аєш, недок., УБРАТИ (ВБРАТИ), уберу, убереш, док., розм. Збирати врожай. Хліб убирав, хто його мав (Номис, 1864, № 10121); Уберуть добрі люди з поля хліб (Євген Гребінка, V, 1957, 321); Люди вбрали городину, позасівали шматки поля (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1950, 222).

Ілюстрації

Зовнішні посилання

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет права та міжнародних відносин ]]