Вила

Старовинні дерев'яні та сучасні вила

Сохар

Вила (русалка)

"Словарь української мови"

Вила Ви́ла, вил, с. мн.
1) Вилы (земледѣльческій инструментъ). Приткнув, як ужа вилами. . А Кавель узяв та й заколов вильми Авеля. . Се ще вилами писано. Еще очень мало вѣроятности, чтобы это совершилось. Говіти на вилах. Говѣть на шестой недѣлѣ поста. Коли говітимеш? На вилах. (На шостому тиждні, бо вже вилялавиляла, та далі нікуди, бо на останньому і ніколи, і служба довга).
2) Развилье, разсохи — отдѣльно или какъ часть различныхъ снарядовъ, напр. сак имѣетъ вила, на которыхъ виситъ сѣть.
3) Уголъ, образуемый пересѣченіемъ двухъ рѣкъ, дорогъ и пр. Ум. Ви́лка, вилочки. На Юрія сіна кинь, та й вилка закинь. .

Сучасні словники

Словник української мови: в 11 томах

Вила - Сільськогосподарське знаряддя з кількома довгими зубами на держаку, що використовується для піднімання, розтрушування сіна, соломи і т. ін.
Ой покину ціп на току, А вила на стозі (Павло Чубинський, V, 1874, 1106);
Філемон бере вила двозубі тим часом у руки (Микола Зеров, Вибр., 1966, 326);
Іван вилами перевертав гній, а в грудях наростала злість на пана (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 26).

♦ Вилами [по воді] писано — про те, здійснення чого викликає сумнів.
Чи не приїдемо до вас ось такими силами: я, Садовський, Левицький.. Але це ще вилами писано (Збірник про Кропивницького, 1955, 355).

Знаки української етнокультури: Словник-довідник

Вила

1) ви́ла — знаряддя з кількома дов­гими зубами на держаку, що використовується для піднімання, роз­трушування сіна, соломи і т. ін.; за біблійною легендою, Каїн заколов вилами свого брата Авеля.

2) ви́ла = ві́ла (мн. ви́ли = ві́ли) — у дохристиянських віруваннях — бо­жество долі (їх тридцять, назива­ють ще бі́лими боги́нями); вони жи­вуть у лісах, воді, горах; є послан­цями Велеса (Виласа, Волоса) — опі­куна закоханих, сівача добробуту; вселяються в новонароджену ду­шу, наділяючи її вдачею, умінням, натхненням; об’єкт поклоніння (до кінця не з’ясований, поряд з Перуном і Хорсом згадуються у «Слові реченому хрестолюбцем» — XIV ст.); сербська вила — те саме, що українська русалка; русалку українці називали також вілою.

— Я ж недарма віла-чарівниця — вмію гоїть всі юнацькі рани (Леся Українка); Сивоок озир­нувся довкола, мовби ждав звідкись порятунку. Може, гадав, що з пущі виступлять віли або з грузовиська надійдуть берегині й порятують товариша-брата (П. Загребельний).

Вікіпедія — вільна енциклопедія

Вила

- (прасл. *vidlo, від *viti — «вити», «намотувати») — сільськогосподарське знаряддя з кількома довгими зубами (зазвичай від двох до шести) на держаку, що використовується для піднімання, розтрушування сіна, соломи, снопів, листя, розкидання гною тощо. У деяких діалектах залізні вила називають ґралями.

«Картопляні» вила

Види

Залежно від конструкції вила мають назву:

1. двійчаки, двійча́тка — вила з двома зубами;
2. трійчаки, тройчаки, трійчата — вила з трьома зубами;
3. махові (вершильні) — довгі вила, які використовують при вершінні копиць, стогів;
4. ґаблі чи «картопляні» вила — залізні вила з з тупими, кулькуватими відлитими кінчиками, що слугують для перекидання картоплі, буряків тощо. Слово «ґаблі» походить від нім. Gabel («вила», «виделка», «вилка») У деяких місцевостях України (наприклад на Вінничині, Волині) ґаблями зазвичай називають залізні вила з тупими, кулькуватими відлитими кінчиками. Зазвичай ґаблі ширші, ніж звичайні вила. Їх використовують для перекидання картоплі або буряків. А щодо інструмента з гострими зубцями вживається термін «вила». Борис Грінченко в своєму «Словарі» тлумачить ґаблі (каблі) як «вила з трьома вістрями».

З'єднання держака з робочою частиною в сучасних вилах

У старовину вила були дерев'яними. В сучасних вилах дерев'яним залишився лише держак, а робоча частина стала залізною.

Кожен вид мав декілька варіантів. Найпростіші дерев'яні вила називали одноріг (рожен) — гладко обтесана жердка завдовжки 3—5 м, за метр до кінця якої був кілок або природний сучок. Рожен використовували звичайно при скирдуванні снопів. На Поліссі трапляється також старовинне однозубе веслоподібне знаряддя для гною — мач. Було відоме й давнє двозубе знаряддя — сохар.

Найпоширенішими були дво- і триріжкові вила—рогульки з молодого дерева, що мало відповідне розгалуження гілок. Залежно від призначення держак робили довшим (3—4 м) або коротшим 1—1,5 м). Застосовувались також дерев'яні вила на 4—7 і більше ріжків (карпологи, башбармак).