Муркотати
Муркота́ти, -кочу́, -чеш и муркотіти, -кочу, -тиш, гл. Мурлыкать. Бач, як кіт муркотить.
Зміст
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках
1. неперех. Безперестанно видавати звуки «мур-мур» (про котів та інших котячих). [Варка:] Як почне було Зінько читать, то я слухаю-слухаю, а далі й задрімаю, і почне мені вчуватись, що нібито котик муркоче під самісіньким вухом (Марко Кропивницький, II, 1958, 226); На лаві солодко муркотів кіт (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 437); * Образно. Заспокоєне після цілоденної колотнечі місто стиха муркоче, мов левиця коло своїх малят у барлозі (Петро Колесник, Терен.., 1959, 246).
2. перех. і без додатка, перен., розм. Те саме, що мурмотати 1. — Ну, що, сину? — спитав батько. Густав не відповідав, муркотячи під носом цифри, котрі то додавав, то відтягав (Іван Франко, III, 1950, 76); Господи! краще з тобою В темних сидіти шинках, Ніж муркотіти без тебе Всі молитви в вівтарях (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 229); Старий іде, посмоктуючи цигарку, муркочучи дідівську пісню (Юрій Яновський, IV, 1959, 259).
Ілюстрації
|
|
|
|
Медіа
Див. також
Джерела та література
Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 829.
